Валентин КРОКА: “Сім’я для мене - це святе!”

Після заключного засідання громадських слухань щодо аморальності серед молоді, коли на Рівненщину завітали віце-прем’єр Іван Васюник і народний депутат Микола Томенко, я стала випадковим свідком його дебатів зі співрозмовником. Тоді він заявив: “Не школа виховує дітей, а батьки. Діти - їх відповідальність”. Ця фраза надихнула поспілкуватися про психологію батьківського виховання та про таємниці сімейного затишку з депутатом облради від Блоку Юлії Тимошенко, заступником голови обласної ради з питань виконавчого апарату Валентином КРОКОЮ. Тим паче, що для цього випала гарна нагода - 2-го квітня йому виповнилося 58 років.

- Валентине Івановичу, давайте розпочнемо з найголовнішого - сім’ї...

- Сім’я для мене - це святе. Я сам народився в багатодітній сільській сім’ї (нас було п’ятеро - 3 синів і 2 дочки). Тато в мене - інвалід війни. Дякувати Богу, що взагалі повернувся з того пекла. Але, на жаль, він не дожив до сьогоднішніх днів. А от мама зараз проживає зі мною та моєю дружиною Лідою у сільському будинку в Обарові. Там живе і моя старша донька Наталка з сім’єю. Зараз вона працює в представництві торгово-промислової палати в Рівненській області.

Менша дочка Вікторія живе в Костополі. Працює бухгалтером в управлінні газового господарства.

- Який найяскравіший епізод батьківського виховання пам’ятаєте з дитинства?

- Одного разу (я досі пам’ятаю, що це було 6-го травня - на Св. Юрія) ми з друзями пасли корів, з нами ще був старший чоловік. Ми грали в карти і… курили. Я не помітив, як ззаду на велосипеді під’їхав батько, а коли вже схаменувся - пізно було приховувати те, чим я займався. Але тоді, при всіх, батько ні слова мені не сказав - мовчки подав вареники, якими ми і пообідали. Та вже потім, коли повернулися з ним додому, батько сказав лише одну репліку до моєї мами Надії, після якої я хотів провалитися крізь землю від сорому: “А що, Надю… У нас в домі є курець. Ото на весну нові чоботи не будемо Валентину купляти, краще на ці гроші йому ящик “Паміру” купимо. А він до школи хай так і ходить у дірявих…” Якщо чесно, мені до цих пір запах тютюну неприємний…

Я згоден із тим, що виховує не школа, а батьки. У нас, наприклад, проблеми кожного члена родини обговорюються у сімейному колі. А слово прабабусі для усіх - закон.

Сьогодні я впевнений, що діти та онуки мене не підведуть. Мій онук Валентин завжди говорить: “Я так не буду робити, це - не по-Божому”. Я думаю, цим все сказано.

- Я так розумію, наймолодшого внука, що подарувала Вам менша дочка Вікторія, чекали з нетерпінням? (Варто нагадати, що до сімейства Крока входять семеро жінок - мама, дружина Валентина Івановича, дві дочки, три внучки. І, якщо не враховувати зятів, лише один хлопчик - онук Валентин - авт.)

- Ще б пак. Адже я сам попросив, щоб вона мені його подарувала (сміється - авт.). На свято 8-го Березня, (а ми тоді ще не знали, хто має народитися) я просто попросив у Вікторії: “Донечко, народи мені хлопця!” Так і сталося.

- Валентине Івановичу, як щодо відпочинку та занять спортом?

- Люблю танцювати. Вдома часто займаюся на тренажері. А ранкова зарядка - це взагалі без коментарів (посміхається - авт.)

У мене багато друзів. Незважаючи на те, що я сімейна людина, я люблю ходити в гості, влаштовувати свята.

У молоді роки я дуже захоплювався футболом, вільною боротьбою, легкою атлетикою, полюбляю їздити на лижах. І вже працюючи в обласній раді, декілька років з колегами грали у футбол, створили клуб “Азарт” (“Аматорське здорове активне рівненське товариство”). І, знаєте, якби не травма, дуже ймовірно, що я б іще грав.

Сьогодні я лише запеклий вболівальник київського “Динамо”.

- Щодо свят. Це правда, що на святкуванні 50-річчя Вас навіть змусили перевдягнутися…

- Так, це було доволі кумедно. Я ж служив на флоті, та й з дружиною познайомився у міському Будинку культури на танцях. Отож, тамада на мій ювілей змусила мене перевдягтися у матроську форму та приклеїти штучні вуса! Ще й до того ж змусили затанцювати “Матроське яблучко”. Гості були у захваті…

- І на завершення: у Вас із цифрою 50 пов’язана ще одна життєво важлива подія…

- Саме так. Коли моїй дружині виповнилось 50 років, ми з нею повінчались. Я й досі пам’ятаю, наскільки розчулювало видовище, коли наші внуки під час вінчальної церемонії тримали в церкві іконки…

Знаєте, на запитання “що підштовхнуло вас до цього кроку у такому віці” я маю єдину відповідь - християнський обов’язок і любов. Адже я свою дружину обожнюю. Якби не вона - я б не займав нині цей пост. Завдяки їй я зі звичайного тракториста-механіка став головою Березнівської районної ради, а тепер є посадовою особою обласного органу місцевого самоврядування, депутатом п’яти скликань. Нас, таких старожилів, в облраді лишилося тільки двоє…

Бліц-інтерв’ю від “РР”

- На яку планету хотіли б потрапити?

- На Марс.

- Кого з собою взяли б в інопланетну подорож?

- Безперечно, дружину і свою родину.

- Що б розповіли інопланетянам про землян?

- Що ми не такі вже й погані, як вони про нас думають...