Дві половинки

З Сергієм вони прожили два роки у його квартирі. Жили добре. Обоє працювали і бачилися лише ввечері, разом проводили вихідні, насолоджувались одне одним. Одружуватись не було потреби, Даша і так була його дружиною, а він її чоловіком, хоч і неузаконеним. Вона дякувала Богу, що не поєднала з ним своє життя шлюбом.

Деякий час пожила у подруги, а потім батьки допомогли купити квартиру. Даша придбала квартиру якомога далі від Сергієвої, щоб випадково не зустріти, коли повертатиметься з роботи.

Вона довго не могла забути Сергія. Часто згадувала їх останню зустріч, як пакувала речі, як ішла і плакала. Вона ще досі картала себе ні за що, шукала причину в собі, але і пробачити йому не могла.

Дарина ішла і вдихала свіже повітря. Весняний вітерець грався її русявим волоссям. Небо дарувало ще більшу голубінь її очам. Раптом вона відчула на собі чужий погляд. Обернувшись, жінка побачила незнайомого чоловіка, який сидів на лавочці і впився поглядом у неї. Коли Даша глянула в його очі, то вони немов обпекли її. Їй стало гаряче, і вона відвернулася.

Прийшовши додому, жінка намагалася пригадати це ще раз. Вона лише запам’ятала колір очей. Вони були виразні і чорні, немов вуглики.

Пройшов деякий час. Дарина про все забула, аж раптом вона знову відчула, що хтось на неї дивиться. Це було у маршрутному таксі. Вона спробувала обернутися, але не змогла: маршрутка була переповнена. Жінка стояла і відчувала якесь тепло, яке гріло у спину. Ось і її зупинка. Вона ледь пробралась до виходу. Коли зійшла, то почула, що хтось гукає, і побачила його. Високий чорнявий чоловік наближався до неї.

- Вибачте, це не ви загубили? - запитав незнайомець, тримаючи у руках хусточку.

- Я, - ледь не зомлівши, відповіла Даша, дивлячись у його гарячі очі.

- Ось, візьміть, - простягнув чоловік хустинку і віддав її Даші. - Але з вас кава.

- Добре, але ви поясніть мені, як вона опинилась у вас? - здивовано запитала жінка.

- Спритність рук, - сміючись, мовив незнайомець. - То, може, в кафе?

- Не знаю, що з вами робити? Може, у міліцію? - сміючись, відповіла Дарія.

- Не треба, не треба! - якось весело мовив він. - Зайдімо краще сюди, - показав на кафе.

Того вечора Даша вперше за стільки днів забула про Сергія, про образу і знову відчула себе щасливою. А вона так хотіла почути, яка вона красива, зрозуміти, що бажана. Незнайомець звався Олегом і був напрочуд цікавим та інтелігентним. Він зізнався, що витягнув хустинку справді навмисне, пояснюючи це тим, що дуже хотів познайомитись. Він запримітив Дашу ще тоді, у парку, коли вона поспішала кудись і мріяв ще хоч раз зустріти її. Кожен день чекав її там, але вона не з’являлась. А тут знову випадково угледів і не міг втратити таку нагоду.

Дарія не розуміла, чому вірить йому, але серце підказувало, що він каже правду. Вони довго сиділи. Пішли, коли кафе вже зачинялось.

У цю ніч їм усміхалися зорі. Вони щасливі йшли безлюдними вулицями міста і милувались зоряним небом. Цього вечора Олег запропонував їй стати його дружиною. Вона відразу згодилася. Наступного дня вони подали заяву про одруження, і Олег переїхав з речами до своєї коханої. Весілля надовго не відкладали. Розписались і, як годиться справжнім християнам, обвінчались. Кожен із них знайшов свою половинку, які стали одним цілим - щасливою сім’єю.

Пройшло чимало часу після їх одруження, а вони такі ж щасливі, як тоді, а може, ще більше, бо їх вже троє.