Сергій Васильчук: “Успіх - це коли комфортно у душі й немає сорому за свої вчинки”

З дитинства Сергій активно займався спортом, любив точні науки - жив у світі цифр, реактивів та формул. Багато хто з його однокласників не поділяв захоплення хлопця, і вільний час проводив на вулиці. Сергій же розумів, що для того, щоб чогось досягти у житті, потрібно наполегливо працювати.

Він, певно, став би напрочуд чудовим юристом, аби таки не послухався тих, хто вважав, що вступити на юридичний факультет для хлопчини із Сарн просто нереально. Залишивши думки про вступ до Київського державного університету ім.Т.Шевченка, він здав документи до Київського технологічного університету харчової промисловості на спеціальність “інженер-економіст”. Тоді цю професію вважали суто жіночою прерогативою, тому і хлопців на факультеті було мало. Дехто навіть кепкував з цього приводу, але… пізніше доля розставила усе на свої місця.

Але насолоджувався Сергій студентським життям недовго, оскільки рівно за рік, у липні, його призвали до лав Радянської армії. Службу проходив в ракетних військах ППО у місті Ліда, що в Білорусії. Саме там, за словами заступника міського голови, він сформувався як чоловік. Армія - це місце, де видно справжні риси людини, а відтак, саме армійська дружба завжди вважалася найсильнішою.

Після двох років перерви, Сергій - знову студент. Але це вже зовсім інше життя: дорослого і серйозного чоловіка.

…Вона танцювала у промені дискотечних ліхтариків. Червона сукня так пасувала до її темного волосся і смаглявої шкіри… Він, як і тепер, пам’ятає “стрілу амура”, яка й досі скалкою сидить у нього в серці. Ірина погодилась потанцювати з Сергієм, вони обнялися, кружляючи у танку й досі не розірвали обіймів.

Сергій їздив на вихідні до коханої в Могильов, де вона навчалася. - Їхав потягом 14-15 годин, і після нетривалого спілкування з Іриною, на автобусі повертався назад до Києва, - ділиться спогадами Сергій Васильчук.

У листопаді 1990 року Ірина і Сергій одружилися. Молода дружина оселилася у Києві, перевелася до його інституту і молодята почали жити у студентському гуртожитку.

Згодом повернулися до Сарн. Сергій працював інспектором у податковій адміністрації, Ірина - на молокозаводі. - Робота не подобалася, - зізнався Сергій Миколайович, - завжди стояли якісь незрозумілі до виконання плани, строки… Не було ані особистих перспектив, ані житла…

Вже з першого курсу почав заробляти гроші на власні потреби. Зрозуміло, що батьки також допомагали, але набагато приємніше було усвідомлювати, що ти самодостатній чоловік. - Я завжди знаходив шляхи, щоб заробити гроші, - зізнається заступник міського голови. - Наприклад, коли я захотів купити собі нові джинси, які коштували неймовірну на той час суму - 150 рублів, то не побіг до батьків, а на літніх канікулах влаштувався теслярем на завод. І за весь час, що працював, заробив 250 рублів.

…Пожили Васильчуки у Сарнах, і зрозуміли, що потрібно щось змінювати. Відтоді доля назавжди пов’язала їх сім’ю з Рівним.

- Чому, з поміж усіх пропозицій, які Вам, як фахівцю, пропонували, Ви обрали роботу і життя в Рівному?

- Коли я вирішив кардинально змінити життя, пропозицій було багато. Я обрав ВАТ “Рівнеазот”, тому що мав гарантійний лист від керівництва з обіцянкою отримати протягом року житло. Зрештою, замість квартири дали кімнату в малосімейці… На підприємстві я працював спочатку провідним фахівцем у бухгалтерії. Коли під час прийому на роботу мене запитали, чи зможу працювати головним бухгалтером, кивнув, не розуміючи масштабу самого підприємства.

У червні 1996 року мене призначили на посаду виконуючого обов’язки головного бухгалтера. У мене були гарні вчителі, та й сам я завжди намагався вчитися на чужих помилках, щоб потім подібних не припускатися у своєму житті. Все, що приймалося нового в законодавстві, я знав, як ніхто.

У ті роки я став наймолодшим головним бухгалтером на великих підприємствах України - адже мені було лише 27 років.

- І Ви знову кардинально почали міняти своє життя…

- У 2002 році від трудового колективу ВАТ “Рівнеазот” вирішив висунути свою кандидатуру на виборах до міської ради по виборчому округу №3 і переміг. Став головою бюджетної комісії.

У цей час на підприємстві почалися інвестиційні бої. Багато хто хотів отримати його у власність: одні бачили перспективні шляхи розвитку, інші - хотіли витиснути, як лимон, а потім позбутися. Постійні міжусобні війни власників позначалися на стабільності роботи. Тому я вирішив звільнитися. Але по сьогоднішній день стверджую, що найцінніший скарб ВАТ “Рівнеазот” - це колектив, який там працював і працює.

Знову ж таки було багато пропозицій. Але я вирішив працювати у тій сфері, у якій відчуваю себе фахівцем. У 2001 році став лауреатом конкурсу кращих бухгалтерів України. Пропонували мені роботу в компаніях, що займаються хімічною продукцією й працюють на ринках всього світу. Були пропозиції і в Москву поїхати працювати, і в Будапешт… Але для цього мав підписати контракт на 5 років і залишити рідний край.

Ще у листопаді 2002 року Віктор Чайка запропонував мені посаду заступника міського голови. В цей час наша сім’я чекала на народження донечки. Тому кардинально змінювати життя, на мою думку, було нерозумно. Я вирішив прийняти пропозицію мера і залишився в Рівному. З 2003 року приступив до виконання своїх обов’язків заступника міського голови з питань економіки та інвестицій.

- Чому Ви взагалі вирішили балотуватися до міської ради, адже, в принципі, Вам подобався Ваш профіль роботи. А депутат навантажує себе багатьма паралельними обов’язками?

- Спілкуючись із людьми, які знаходяться на різних щаблях влади, я бачив, що від дій однієї людини залежить доля багатьох. Наприклад, коли у 1998 році звернувся до депутатів вирішити проблеми підприємства, мені було дивно, що вони не розуміють найпростішого. Саме тоді я зрозумів, що якщо важко відстояти інтереси такого великого підприємства, як “Рівнеазот”, то що тоді казати про пересічних громадян.

Коли йшов на вибори, мав гасло: “я забезпечу повернення членам МЖК підприємства всіх заборгованих квартир”. І маю зазначити, що в цьому році передбачені кошти на останню квартиру.

- А що Вам найбільше подобається в роботі депутата?

- Я ніколи закулісно не грав, і завжди відверто відповідав на запитання. Мені надзвичайно подобалося працювати в команді Чайки. Хоча ми познайомилися в 1998 році, краще його пізнав, коли почав працювати заступником. Я непоступливий за характером, він - вольова людина, але ми завжди намагалися знайти компроміс. Я бачив рішення, які дозволяли бюджету економити кошти, адже для цього потрібно лише правильно і розумно сформувати проект рішення.

Спочатку було переконання, що можна звернути гори. Але без цього почуття, я вважаю, також неможливо щось починати роботи. Раніше, коли ще існував округ, кожен другий тиждень ходив на зустрічі з виборцями. Коли справа стосувалася житла, чесно відповідав, що допомогти не зможу, оскільки місто житла не будує, для цього немає державних коштів. Все інше можна було вирішити: сам ходив, добивався, вимагав направлення коштів, контролював, перевіряв. Я був відповідальний перед людьми, а тому не міг допустити недоліків.

Цікаво було знайомитися з господарством міста. Але занепокоєння від цифр ніколи не було, адже “Рівнеазот” також велике господарство і його бюджет значно перевищує міський. Я знаю, що таке бюджет, як він формується і контролюється. Коли хтось каже, що крадуть мільйонами, знаю напевно, що це просто неможливо.

Моя задача, як заступника - заробляти гроші, витрачають їх інші служби. Ще в 2005 році писав, що аукціон - це форма нормального розподілу землі, тому що всі будь-які схеми неможливі. Це ж стосується і конкурсів, які проводяться відкрито.

У 2006 році закінчив Острозьку академію, отримав другу вищу освіту за спеціальністю - магістр державного управління.

- Яким є Сергій Васильчук поза робочим кабінетом?

- Я однаковий: який дома, такий і на роботі. Якщо запитати людей, які знають мене багато років, чи змінився Васильчук за цей період, вони відповідатимуть, що я хіба-що постаршав і погладшав. У взаємовідносинах із людьми залишився такий самий. Сьогодні ти при владі, завтра - поза владою. Тому ставитися до людей потрібно так, як ти хочеш, щоб ставилися до тебе. Це головний принцип мого життя. Все інше - від лукавого.

- Що Ви вважаєте головним у житті?

- Мій пріоритет - це моя сім’я. Коли людина не має підтримки і розуміння від близьких, вона ніколи не зрозуміє проблеми пересічних людей і не зробить їх щасливими. Починати потрібно з себе. А ще слова потрібно доводити на практиці, а не розповідати казки про любов.

- Чим займаєтеся на дозвіллі?

- Коли закінчується робочий день, хочеться скоріше поїхати додому і погратися з донькою, почитати якусь книжку, відпочити, погуляти на свіжому повітрі.

Люблю грати в більярд, навіть став чемпіоном Рівненської області серед держслужбовців, дуже люблю займатися полюванням. Це хобі з дитинства, якому мене навчив батько. З трьох років збираю гриби. З друзями ходимо до спортивної зали, паримося в бані - не так часто, як хотілося б, але є і такі “чоловічі” дні.

В нас дуже дружна родина. Не можу сказати, що часто зустрічаюся зі своїми близькими, але кожної нагоди ми намагаємося спілкуватися, завжди бачимося на свята.

Що таке успішність? У кожного успіх формується по-своєму. Для Сергія Васильчука успіх - це коли комфортно в душі, немає сорому за свої вчинки. Депутат має піклуватися про людей так, як піклується про себе та свою родину. Тоді й погляду не потрібно відводити.