Андрій ТКАЧУК: “Бізнес є, а шоу нема...”

- Пане Андрію, розкажіть, для початку, про першотравневий концерт. Новиною для більшості жителів було святкування саме 1020-річчя Хрещення Русі, а не Дня солідарності трудящих, як це закарбувалося в пам’яті...

- Справа в тому, що це організований Великий тур релігійного спрямування. Представляв його місіонер-диякон Андрій Кураєв. Програма туру містить лекції самого диякона і святкові концерти у складі музичних виконавців. Виступ у нашому місті за графіком випав на Перше травня. Організатори звернулися до нас з проханням дозволити провести концерт у Рівному зі встановленням їхнього обладнання та сцени. Ми ж, зі своєї сторони, надали в оренду стадіон та забезпечили охорону.

А щодо відзначення 1020-ї річниці Хрещення Русі, то я не можу точно сказати, що було першим: указ Президента про святкування цієї дати на загальнодержавному рівні, чи ініціатива організаторів туру.

- Чому ж концерт не організували на центральний площі?

- Майдан Незалежності нині готують до реконструкції, яка відбуватиметься вже після 9 Травня. Це, до речі, ще раз підтвердило, що в Рівному немає місць для проведення грандіозних концертів.

- Це, мабуть, чи не одна з численних “культурних” проблем?

- Саме так. І справа не тільки у фінансуванні. Хоча і в ньому теж. Ось, наприклад, відзначення Дня Перемоги - теж заслуга наших спонсорів. Але, повірте, дуже нелегко “достукатися” до багатих людей. А іноді просто неможливо. Скажу чесно, за шість років моєї роботи в управлінні фінансування культурних заходів та закладів не змінилося... Хіба що під час виборів - чи то місцевих, чи то загальнодержавних, усі починають активно цікавитися культурою та соціальною політикою. Тут вже й коштів не шкодують.

Справа в тому, що у нас ще й досі на рівні держави немає ніякого закону про спонсорство, меценатство. Як, до прикладу, це успішно діє в Америці. Театрами, камерними, симфонічними оркестрами там опікується не держава, а приватники. Це відбувається не від великої любові до мистецтва, а тому, що їм це вигідно. Отже, приватними власниками у більшості випадків керує прагнення збагачення, і аж ніяк не турбота про культуру.

- А якщо взяти за приклад наш кінотеатр “Україна”, який належить приватному власнику?

- На мій погляд, він дійсно прибутковий. Але... Ви подивіться, що там показують. Знаєте, як у Франції? Там теж є приватні кінотеатри. Але у них в договорі чітко вказано: при демонстрації вітчизняних кінострічок - 90 відсотків прибутку йде в кишеню власника, при показі іноземних фільмів - 95 відсотків прибутку йде в державну казну... Це, до речі, чудова альтернатива вирішення питання україномовного перекладу усіх фільмів, демонстрованих в Україні. Не ультиматуми ставити власникам кінотеатрів, а вплинути на них копійкою.

- А як щодо комерціалізації інших культурних галузей?

- Я думаю, поки що ми не готові поєднати комерцію та культуру. Як кажуть : “Бізнес є, а шоу нема...” Так, часто приїжджають до Рівного псевдозірки з-за кордону, але якістю та зірковістю тут і не пахне. Я навіть не називаю це мистецтвом. Це чиста комерція. Економлять на всьому, на чому тільки можна...

Чи взяти хоча б телебачення. Хоча власники телеканалів і мають певні цензурні обмеження, встановлені законодавством, та суттєво картинки на наших екранах не змінилися. Як казала дружина Мстислава Ростроповича Галина Вишневська: “Колись телебачення показувало все, що від пояса до маківки голови, а тепер - від пояса і нижче...”

- І наостанок, пане Андрію, за роки Вашої діяльності в цій сфері чи змінилося ставлення рівненської влади до проблем культури?

- Я вважаю, що з кожним роком ми робимо крок уперед. І це пов’язано з поверненням влади до культури трохи іншою стороною... Навіть не варто говорити про те, скільки зробив для розвитку культури в місті покійний Віктор Чайка, починаючи від бібліотек до реконструкції Будинку культури. Я дуже надіюсь, що, хто б не зайняв незабаром посаду мера, він з таким же запалом піклуватиметься духовно-культурними надбаннями рівнян.