№348 від 12.06.2008p. | |
Передплатний індекс: 23429 Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477 |
#Антикваріат і не лише…
Світ непостійний. Не встигли й озирнутися, як Рівне змінило обличчя: нова архітектура, будинки, вулиці. Чергуються пори року: за зимою приходить весна, за весною - літо, а там і осінь не забарилася. Але є речі, які, попри час, не втрачають своєї цінності. Це - антикваріат. І є люди, для яких з-поміж усіх подарунків та сувенірів найдорожчою є старовинна річ. Вони - колекціонери.
Колекціонувати - вигідно
- Завжди були, є і будуть люди, які цікавляться старовиною і прагнуть не лише заробити на шматок хліба, а й доторкнутися до минулого. Це для них, як духовна потреба. Тим паче, гарні речі пробуджують пев-ні почуття. Колекціонування, - як зазначає пан Віктор, - це не лише пошук речей, а й постійна інформаційна присутність на ринку, спілкування з колегами і певний рівень культури та інтелектуального розвитку. Загалом предмети колекціонування - це непогані інвестиції у майбутнє, а для дилерів, які працюють на ринку старожитностей - вигідний бізнес.
Нумізматика
- Приблизно 80 відсотків колекціонерів цікавляться нумізматикою, - розповідає далі пан Віктор, - через високу естетичність виготовлення монет (мідь, срібло, золото) та надзвичайну ліквідність. У ціні монети Російської імперії 18-20 століть, вартість яких за останні кілька років зросла в десятки разів і зупинятися не збирається. Нині ж на ринку російська нумізматика практично не представлена і зазвичай монети потрапляють на ринок через міграції колекцій, скарбошукачів та населення.
Фалеристика
- Друге місце після нумізматики займає фалеристика - знаки, значки, жетони, - продовжує розповідь колекціонер. - На предмети нумізматики та фалеристики Російської імперії та нагороди Радянського Союзу полюють дилери. Солідні нагороди Російської імперії коштують чималенькі гроші і тому на ринку практично відсутні. У країнах СНД ціни на них набагато вищі, ніж в Європі. За кордон ніхто нічого не вивозить, а йде зворотний процес - особливо це було помітно у 80-90-і роки минулого століття. Предмети фалеристики потрапляють на ринок від населення, а також із-за кордону.
Мілітарія
- Мілітарія - це зброя та предмети амуніції (форма, погони, каски, шеврони, нашивки, інша військова атрибутика), - говорить Віктор. - Вогнепальну зброю не пропонують. Винятки становлять неодноразові спроби “сплавити” заможним клієнтам мисливські куркові “ружбайки” 19-20 століття за дуже високою ціною. Популярна нині холодна зброя - кортики, кинджали, шпаги, шаблі, еспадрони. Вона користується попитом у чиновників і начальства, а також у людей з “комплексами” - оскільки, беручи до рук зброю, така людина відчуває себе сильнішою. На першому місці - предмети з Німеччини та Російської імперії. Варто виокремити речі Третього рейху, які в Україні коштують вдвічі дорожче, ніж у світі. Як правило, зброя, потрапляючи до колекції, назад на ринок не повертається. Надзвичайно популярною є форма, її елементи, військова амуніція. Пріоритети - царська Росія та РККА (Рабоче-Крестьянская Красная Армия) і амуніція Третього рейху. Предмети мілітарії потрапляють на ринок від населення, з-за кордону, а також через міграції колекцій.
Філокартія
або “бомагі”
- Це колекціонування листівок та документів, книг та стародруків, - пояснює пан Віктор. - Зазвичай збирають листівки із зображенням краєвидів міст. Ринок сформувався давно, ціни на ці предмети досить високі і їх розмір залежить виключно від дилера. Книгами та загалом друкованою продукцією цікавляться не лише колекціонери, а й пересічні громадяни. Цінними та цікавими є стародруки - це, як правило, релігійна література, гарно оформлена, в шкірі та з гарними гравюрами. Такі речі цікавлять переважно інтелектуалів.
Предмети побуту
- Старовинними предметами інтер’єру та побуту також дуже активно цікавляться на ринку антикваріату - розпочинаючи з пляшки з-під пива 20 століття і закінчуючи годинниками, столовим сріблом, порцеляною, меблями та ліхтарями. А потрапляють вони туди зазвичай від населення.
Живопис
- Ті пропозиції антикварного живопису, що є в Рівному, викликають посмішку, - іронізує Віктор. - В Україні є лише кілька десятків серйозних дилерів з ім’ям, у яких можуть бути цікаві предмети живопису. Та вони працюють, як правило, на представників верхніх ешелонів влади, які бажають придбати вишукану старовинну річ, щоб вигідно інвестувати кошти. Красивих предметів побуту та гарного живопису після революції, панування поляків та окупації практично не залишилось, але багато речей потрапило у наш край та загалом в Україну з переможцями після 1945 року, від нащадків яких інколи і виринають на ринку шедеври.
Філателія - марки
- Наскільки я знаю, у Рівному є декілька колекціонерів-“динозаврів” з минулого, - зазначив оповідач. - Сам я теж у дитинстві та в часи навчання у вузі цікавився філателією і купував марки. Якось, у кінці 90-х, вирішив звернутися до місцевих спеціалістів - відібрав кілька десятків цікавих, на мій погляд, марок Росії кінця 19 століття та періоду НЕПу і показав “фахівцям”. Дідки довго шушукались, випитуючи “а скільки Ви хочете, молодий чоловіче?”, потім почали надходити пропозиції - “за цю - 50 копійок, за ті три - 2 гривні, а за ось цю, НЕПівську, можу запропонувати гривню…”. Довго сміявся. Непопулярне зараз колекціонування марок.
Ікони
- З великою повагою ставлюся до колекціонерів ікон та загалом сакрального мистецтва, - продовжує Віктор. - Це - неординарні люди, з багатим внутрішнім світом. Проте в суспільстві склалось кілька стереотипів про ікони взагалі та про їх колекціонерів. Перше - ікона має бути в церкві. Але ті, які є в храмі, як правило, не є предметами колекціонування. Храмовими іконами, як прикладом сакрального мистецтва, цікавиться не більше п’яти відсотків колекціонерів. В основному цікаві ікони, які були придбані населенням для дому - від простої “українки” - тобто, написаної примітивним стилем та дешевими фарбами “ковалем Вакулою” на замовлення хутірського дячка, до вишуканих зразків монастирських малярів, оздоблених сріблом та емалями. Друге - ікону не можна продавати. Не раз доводилося чути таке, але, як правило, від людей, які не тільки до ікони, але й взагалі до таких делікатних питань відношення не мають. В полеміку зазвичай ніхто не вступає - не той рівень. Досить подивитися на будь-яку церковну крамничку, в будь-якому монастирі чи храмі, як іде торгівля іконами… Отак їх продавали і 100, і 200 років тому. Тепер ті речі є предметами колекціонування, але сучасні речі через 100 років нікого цікавити не будуть.
Окремо хотілось би сказати про викрадачів ікон. Запевняю, що колекціонери та серйозні дилери, які працюють на ринку антикваріату, не мають жодного відношення до цих зловмисників, що лізуть у церкву. І перші, і, особливо, другі, надзвичайно дорожать своєю репутацією, яка напрацьовується роками, а втратити її можна за один випадок. Крім того, сьогодні пропозиції по іконах на ринку задовольняють попит.
Музей, анекдот
та колекціонери
- Ще одним смішним, але неправдивим стереотипом є те, що “старі речі повинні бути в музеї”, - зазначає пан Віктор. - З повагою ставлюся до музею та краєзнавців, але повинен сказати, що речі, виставлені сьогодні в музеї (за виключенням Волинського іконопису) складають не більше 10 відсотків у співвідношенні з тим, що доводилося бачити в приватних рівненських колекціях. Загалом колекції в музеї були сформовані ще за часів радянської влади, - і у мене на цю тему є цікавий анекдот:
“Перекур на міжнародній зустрічі. Французький президент дістає срібний портсигар. На ньому гравірування: “Президенту Франції від французького народу”. Американський президент дістає золотий портсигар із гравіруванням “Президенту США від Республіканської партії”. Брежнєв дістає золотий портсигар з діамантами. На ньому гравірування: “Графу Потьомкіну від Катерини Великої”.
Зауважу, що музейна справа нині занепадає, а музейні фонди, зібрані або експропрійовані в радянський період, не поповнюють - власник предмета швидше продасть річ, аніж віднесе її в музей, особливо, якщо предмет може вартувати солідних грошей.
Наскільки я знаю, колекціонери та дилери майже не користуються консультаціями музейних працівників - якось обходяться власними силами. Радує те, що музейні працівники - теперішні та колишні - не дають сумувати і час від часу видають для публіки “сенсації” про “Суренж”, “Дулібію”, підземні ходи, та знахідки “культурного шару” у вигляді черепків та залізних уламків, пересипаючи їх словами “єдиний в Україні, а можливо, і в світі”, “унікальний” та “раритети”, чим надзвичайно веселять публіку та людей, які на цьому розуміються.
А взагалі - колекціонувати та цікавитись - ТРЕБА!
12.06.2008 | Людмила ІЛЬНИЦЬКА |
Рівне-Ракурс №10 від 12.06.2008p. На головну сторінку |