Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №216 від 01.12.2005p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477

#Схід - справа тонка

Пакистанці врятували від полону,

Пакистанці врятували від полону,

що дозволило рівнянину від душі насолодитися неповторною

подорожжю до далекої Індії

Далека Індія... Така загадкова, непередбачувана, екзотична... Папуги там літають, як у нас горобці, свині бігають вулицями, а мавпочки лізуть в індуські будинки і шукають, як би то пожартувати із господарем. А скільки там храмів! «Харе Крішна!» в Індії лунає, як у нас «добрий день». І ще багато-багато цікавого почула кореспондент «РР» з вуст президента Рівненської громади свідомості Крішни Віталія КАРАВАЙНОГО, який щойно повернувся з індійського міста Вріндаван.

Віталій Каравайний подався в Індію у жовтні. Саме в цей час (жовтень-листопад) у місто Вріндавані, яке знаходиться за 130 кілометрів на південь від Делі, з'їжджаються паломники зі всього світу, щоб ушанувати Крішну. Тут знаходиться священна гора Говардхана, на якій мріє побувати кожен крішнаїт і не тільки. Віталій каже, що в цьому місці побував свого часу і російський імператор Микола II, який був вражений цією місциною. І хоч Вріндаван невелике місто (за розміром приблизно таке ж, як наш Здолбунів), тут побудовано близько п'яти тисяч храмів (!).

Наш земляк добирався до Індії сухопутним шляхом - поїздами та автобусами, тому пригод у нього за час подорожі о-го-го скільки назбиралося. Загалом, «суха» мандрівка рівнянина до Вріндавана тривала одинадцять днів. Довелося перетинати чотири країни - Росію, Азербайджан, Іран і Пакистан.

- Скажу, що європеєць у країнах Сходу без уваги не залишається. Адже «білі» люди тут не так часто з'являються, - розповідає пан Віталій. - Щойно вийшов на одній із пакистанських залізничних станцій, як мене відразу оточили місцеві жителі. Познайомилися. І знаєте, був здивований, наскільки привітний цей народ. Хтось мені відразу приніс млинці, інші запрошували в гості, а наостанок один із пакистанців навіть квиток купив мені до наступної станції... Крім того, я дуже їм вдячний, що врятували мене від племені пуштунів, які «патрулюють» на «білих» людей у горах на пакистано-афганістанському кордоні.

»Біла» людина для пуштуна - ворог

Пуштуни ненавидять «білих» людей. Під час війни в Афганістані радянські війська знищили багато їхніх одноплеменців, тому вони ще й досі мстять «білим». Розповідають, що минулого року в цій місцевості зникли чотири американці, а раніше вони розстріляли трьох росіян. Проїжджаючи контрабандним автобусом у горах, пакистанці заховали рівнянина в салоні, щоб його ніхто з пуштунів не помітив, а тому, благо, наш земляк лишився живим та неушкодженим.

Мандруючи мусульманськими країнами до Індії, рівнянин за дев'ять днів не бачив жодної «білої» людини. І лише на іранському кордоні зустрів, нарешті, особу європейської раси - це була донька американського консула.

Наступне випробування - поїздка поїздом у горах. Уявіть, їдете на висоті трьох кілометрів, а внизу - провалля.

- У мене навіть розболілася голова, видно, тиск піднявся, - пригадує пан Каравайний. - Потім випадково внизу побачив перекинуті локомотиви та вантажівку. В ту мить було лише одне бажання - швидше б доїхати до місця призначення!

Свині виконують функції санітарів

- І ось я в Індії. Відразу вирушив до святого міста Вріндаван, - продовжує Віталій. - Мене здивувало те, що в цій країні немає паспортів, їх видають лише у випадку, коли людині потрібно виїхати за кордон. До того ж, там немає водійських посвідчень.

А дівчата... Щоб ви бачили цих індусок! Красуні! Але, що я помітив, жінки тут старіють значно швидше, ніж українки. Так, у років 25 у них уже помітні зморшки на обличчі. Це, насамперед, пов'язано з спекотним кліматом - шкіра швидше висихає.

У Вріндавані я провів цілий місяць. Там зустрів чимало українців, росіян, які теж подалися в паломництво до Індії.

- Кажуть, що в Індії повна антисанітарія: на вулицях лежать купи сміття, гниють фрукти, спекотне повітря розносить неприємні запахи...

- Неправда. Хоча вулиці справді бувають засмічені, втім, самі індуси - надзвичайно охайні. Миються кілька разів на день, а на кухні у них посуд в ідеальній чистоті. І, не повірите, вулицями Вріндавані бігають свині, котрі, наче санітари, підбирають, випорожнення тварин, гнилі овочі та фрукти. Цих тварин місцеві жителі не їдять.

А ще в Індії дуже багато мавп і папуг. Одна мавпочка навіть залізла до мене у кімнату через кватирку. Я їй дав банан, і вона кудись побігла. До речі, тропічні фрукти дуже дешеві, адже вирощуються на місці. Щоправда, для приїжджих торговці, зазвичай, завищують ціни. Так, якщо перевести на наші гроші, я купував кілограм бананів за 1 гривню, ананас за 1 гривню 50 копійок.

А от з роботою в Індії важко. Особливо жінкам. Та й платять тут небагато. Скажімо, індійка, яка на будівництві носить щебінь, одержує наприкінці робочого дня, якщо перевести на наші гроші, 5 гривень. Проте життя в Індії недороге. Та й індуси невибагливі в побуті. Скажімо, дублянка на зиму їм не потрібна і за опалення не треба платити, а фрукти та овочі родять увесь рік.

Пакистанці - народ з гумором

- А що вас найбільше звеселило за час мандрівки?

- Напевно, пакистанські автобуси. Ззовні вони неакуратні, брудні, зате на кожному з них великими літерами написано англійською: «Гарний автобус», «Мій улюблений автобус», «Привабливий автобус». А на одному, в який я сів, зазначалося: «З кондиціонером». Я, між іншим, попросив водія ввімкнути його, бо спекотно було, а мені, посміхаючись, відкрили віконце зверху, мовляв, ось вам і кондиціонер! Пакистанці - з почуттям гумору!

Відвідавши святі місця, віддавши шану Крішні, я помандрував додому на літаку. До речі, напередодні мого відльоту в Україну в Делі трапився терористичний акт - пролунало три вибухи, які забрали чимало життів.

Якби не терористи та регулярні стихійні лиха, Індія була б райською країною. Люди добрі, привітні й ніколи не заподіють тобі зла, якщо ти перший не проявиш агресії.

01.12.2005Ольга ДОЛЯ



Рівне-Ракурс №10 від 01.12.2005p. 
На головну сторінку