Весілля за гратами

Я вам пишу

Працівники управління Держдепартаменту виконання покарань розповідають, що ще кілька років тому тюремних шлюбів реєструвалося набагато менше. Певно, через те, що значно важче було знайти наречену. Втім, процедура її пошуку відпрацьована роками: новачка, котрий з'являється у СІЗО, розпитують про знайомих дам, просять дати адресу. Потім починається заочне знайомство. Потенційну наречену засипають такими листами, що найвідоміші співці романтичних почуттів просто «відпочивають»! І мало хто (а майбутні наречені й поготів!) здогадується, що писали натхненні рядки під копіювальний папір, переписані із зразка, створеного ерудованим співкамерником, або із заповітного «зеківського» зошита, де зібрані зразки епістолярного жанру на всі випадки життя.

Розповідають, колись особливою популярністю користувався лист безвинно засудженого. П'ять-шість таких шедеврів - і жіноче серце тануло, мов віск. Далі, як кажуть, справа техніки.

Щоправда, за словами знавців, нині вже засуджені під копірку не пишуть, хіба інколи, щоб допомогти товаришу, використовується колективна творчість. Та все ж більшість творить індивідуально. Нерідко для вдосконалення майстерності зачитують до дір твори класиків, щоб у відповідному місці вставити потрібну цитату. З таких листів можна видавати збірки - від любителів сентиментального чтива відбою не було б! Найчастіше листи надсилають до газет у рубрику «Знайомства», розраховуючи знайти якусь стомлену самотністю душу, що нерідко й трапляється.

Працівники колоній кажуть, що найчастіше до шлюбу прагнуть самотні засуджені й ті, хто має великий строк - понад п'ять років. Причому, за словами цих же працівників, такі «зеки» пояснюють своє прагнення доволі цинічно: «Повинен же мені хтось передачі носити».

Весілля як прикриття

Нерідко «зеки» використовують весілля, щоб отримати наркотики, спиртне, інші заборонені в колонії предмети. Хоча кожного, хто потрапляє з волі на територію зони, ретельно обшукують, часом дещо із забороненого таки потрапляє за ґрати. Отож, «перемісивши» весільний торт чи пиріг підозрілого вигляду, працівники колонії, буває, знаходять там гроші, алкогольні напої, наркотики.

Винахідливість наречених не має меж. Наприклад, беруть яйце, тоненькою голочкою роблять у ньому майже невидимий отвір і шприцом «закачують» туди спирт. З десяток таких яєць - ось вам і оковита до весілля. Інколи як контейнери використовують кавуни, апельсини, консервовані фрукти й овочі. Та за побілілими від спирту фруктами й овочами у банках наглядачі безпомилково вираховують «контрабанду».

На що тільки не піде жінка, щоб догодити коханому! «Вогняну воду» ховали й у сумках з подвійним дном, й у грілках, підв'язаних під блузи чи спідниці, використовували як сховок і інтимні частини тіла.

Наркотики ж найчастіше ховають у банках з повидлом, заліплюють у цукерки, перемішують з тютюном. Проте за особливо зухвалу і серйозну «контрабанду» можна поплатитися не лише весіллям, а й отримати додатковий термін чи більш суворий режим утримання. Та деякі ув'язнені радше ризикнуть одруженням, аніж позбавлять себе таких «неземних» радощів.

Нерідко одруження закінчується нещасливо вже під час перебування на волі. Працівники однієї з колоній розповіли історію про злочинця, вже не вперше засудженого, який зумів «причарувати» одну поважну даму й одружився з нею. Жінка, цілком щиро повіривши у його почуття, доклала всіх зусиль (мала певні зв'язки), щоб чоловіка звільнили достроково. Деякий час у подружжя було щасливе сімейне життя, чоловік працював, збиралися навіть народити дитину. Проте одного дня чолов'яга зник у невідомому напрямку, прихопивши з дому все цінне, що у ньому було.

Та бувають, на щастя, й інші історії. Злодій з 30-річним стажем одружився з донькою заможного підприємця. Через рік після тюремного весілля у них народилася донька, ще через два роки - син. Тепер тато на волі, з минулим зав'язав, став порядним сім'янином. У домі панує мир і достаток. Колишній «зек» хоча й згадує змарновані роки з гіркотою, проте каже, що вдячний долі, яка послала йому таку жінку.

Двоє у РАГСі -

вона і ...кохання

...У них не було весільного кортежу з традиційною лялькою на капоті, їм не грали веселі музики, і тамада не виголошував тостів. А наречена у скромній сукні без фати сама стояла перед державним старостою. Обручку їй одягнув не коханий, а свідок. Та все одно весілля було справжнім. Просто наречений відбував покарання в одній з виправних колоній.

Ольга з Миколою дружили ще зі шкільних років, а ровесники і батьки змалечку дражнили їх женихом та нареченою. Та сталося так, що весільне «гірко» як найкраще підходить до нинішнього їхнього становища. Воістину, від тюрми та від суми не зарікайся... Потрапивши у халепу через власну необачність, Микола опинився за ґратами. Всупереч пророкуванням, Ольга не відвернулася від коханого, а всілякими способами намагалася допомогти і підтримати. Тому й тіні сумніву не було щодо одруження, хоча і батьки, і знайомі відмовляли від такого кроку. На запитання, як вона наважилася на таке, Оля відповіла просто: «Я його люблю».

Весілля у молодих було більш ніж скромне - у готелі для довготривалих побачень на території зони. З гостей хіба що працівники колонії, в обов'язки яких входить наглядати за поведінкою засуджених під час побачень. Нікому було гукати молодятам «гірко!», проте їм і без того було й гірко, і солодко водночас. Цілих три доби разом, щоб знову розійтись до наступного побачення. Та, прощаючись, вони щиро вірили, що дочекаються того дня, коли вже ніколи не розлучаться.