Олімпіада 2008: Європу взяли, а до Пекіна недопливли

І ось у такі гарячі олімпійські дні було щонайменше дивно бачити на рівненських, а не пекінських вулицях відомого в Україні та поза її межами тренера з плавання, заслуженого тренера України Сергія БОНДАРЯ. Може тому наша землячка Ганна Хлістунова - дворазова чемпіонка Європи та бронзова чемпіонка світу - провалила XXIX літні Олімпійські ігри, що тренер не зі спортсменкою? Чому Аня не припливла до олімпійських медалей і чому так погано показали себе всі українські плавці? Про це та інші олімпійські інтриги пан Бондар і розповідає читачам газети:

- Олімпіада - це найбільше та найбажаніше, що є в житті спортсмена. Це - сподівання, шквал емоцій, нерви на межі і, безумовно, свято досконалості фізичних людських можливостей. На жаль, Ганна на цій Олімпіаді не відчула того щастя через ряд серйозних обставин. Як тренерові мені було зрозуміло, що Ганна Хлістунова до Ігор не встигне відновитися після вкрай складної торішньої операції на ускладнений апендицит. Тобто після того, як спортсменці кілька місяців не можна було ні плавати, ні давати інших фізичних навантажень, слід було починати тренування, як мовиться, з нуля. Далі - більше. Аню приголомшила увага засобів масової інформації: від запрошень на різні конкурси та шоу, піар-акції, розваги та зйомки в рекламних роликах її практично не можна було відмовити. Я і сьогодні шкодую, що не зміг урятувати дівчину від бурхливого життя поза спортом. Утім, чи не більше за апендицит їй нашкодили різні скандали та суперечки, у які спортсменку втягнуло її найближче оточення. Ці люди у провалах спортсменки, звісно, звинувачували тренера: якщо спортсмен пливе - це його заслуга, якщо у спортсмена невдачі - це вина тренера. На резонні зауваження, що це не я змінився, я залишився тим же тренером, адекватної відповіді ні від Ані, ні від тих, хто її опікав так і не почув. А просто треба було працювати до чорного поту вдень і вночі, адже за місяць-два до Олімпіади не відновишся, хоч яким би ти обдарованим спортсменом не був!

Ще одне. Коли до чемпіонатів Європи та світу ми готувалися окремо, за індивідуальним планом, а не в складі збірної, усе було легше. Я й на собі відчув, що коли твій спортсмен перший, але не з Києва, то начувайся!.. Тим часом вважаю, що все найгірше - в минулому, а попереду підготовка до наступної літньої Олімпіади у Лондоні.

В порваних костюмах зараз не плавають...

- Поясніть цитату з uaSport.net: “Нашим плавцям важко дається перехід на сучасні костюми, які дозволяють розвивати вищу швидкість”.

- Раніше плавали, як мовиться, хто в чому. Порівняно недавно Speedo відстояла плавання в її костюмах, розроблених за новими технологіями, які підвищують швидкість та допомагають пливучості. Чотири роки їх тестували, затим надягли на спортсменів - і почалися світові рекорди на короткій воді! Однак просто так костюми не придбаєш, а лише за контрактом із брендом. Наша ж федерація співпрацює з іншим брендом і тому українцям костюми тільки снилися. Утім, дехто з чоловіків-плавців їх таки дістав, а решта до останнього дня вимагали й собі. Так і вийшло, що за день до початку змагання нашим їх доставили. Проте мало кому підійшов розмір. А у тих дівчат, хто наважився надягнути, костюми порвалися. В однієї спортсменки купальний костюм тріснув просто на спині перед фінішем, а в іншої - на стегнах. Аня побачивши таку халепу, злякалася його надягати і вийшла на старт у старому.

Ближче до Китаю, але далі від медалі

- По телевізору плавці збірної жалілися на кепську передолімпійску підготовку у Владивостоці: що місяць жили між двома будівництвами, що весь час був нежить. Про що йдеться?

- Між Владивостоком і Пекіном різниця в часі - п’ять годин, а переліт займає всього годину. От чиновники, порахувавши відстань, вирішили, що це найкраща акліматизація для спортсменів, мовляв, майже в Китаї. Неподалік Китаю, але не в Пекіні! Плюс вологий далекосхідний клімат. І коли в Пекіні відбувалися фінали та півфінали, за нашим часом - це глибока ніч. Таким чином, наші плавці так і не адаптувалися до часового пояса. З усієї тренерської ради лише я був проти затії з Владивостоком і наполягав на передолімпійській підготовці саме в Пекіні чи поблизу міста. За це мені дали зрозуміти, що до Китаю я не полечу зовсім. Ні то ні... Ось такий ланцюжок суб’єктивних і об’єктивних обставин і призвів до невтішного результату - навіть у тих, хто був добре підготовлений все одно вийшов провал. Стосовно Ані, то, наголошую, що вона молода, їй двадцять, а чемпіонкою вона феноменально стартонула взагалі у вісімнадцять, тому в неї олімпійські медалі всі попереду. Адже плавати, бити рекорди можна й до п’ятдесяти, бо спортивні технології стрімко розвиваються. Нині спортсмени не просто хочуть бити світові рекорди, а бути довго у спорті.