Олександр САВЧУК: “Найважче в житті – піднятися після падіння”

Початок справи був успішним...

– Уже на початку 1987 року, – згадує пан Савчук, – я організував аматорське об’єднання “Новатор”. Це не класичний кооператив, оскільки для тих, кого ми залучили, воно не було основним місцем роботи. Згодом, як стали професійно працювати, створив Центр науково-технічної творчості молоді “Пульс”. Тож нинішнє ТзОВ “Бізнес-центр “Пульс” є його правонаступником. До речі, початок справи в “Новаторі” був успішним: за кілька місяців плідної роботи в науково-технічній галузі я заробив шість тисяч рублів – на ті часи велику суму, еквівалентну вартості “жигулів-вісімки”, яку вклав у подальший розвиток Бізнес-центру.

– Що сприяло успішному старту новоствореного підприємства в умовах неринкової економіки?

– Типова проблема соціалістичної економіки: з одного боку, на фабриках і заводах, у науково-дослідних інститутах і вищих навчальних закладах були талановиті спеціалісти, які не могли чи не хотіли працювати за мізерну зарплату, а з іншого – виробництво відчувало гостру потребу в інноваційних технологіях, без яких був неможливим його подальший розвиток. Такі технології могли розробити НДІ в Києві, Москві, Ленінграді, Новосибірську, Харкові, Дніпропетровську, Ульяновську. Однак, працюючи в умовах централізованої планової економіки, вони були завантажені замовленнями на п’ять років уперед і, звісно, відмовлялися від роботи над новими темами. Тож ми, відшукавши потрібних фахівців в університетах та інститутах, укладали з ними угоди на розробку актуальних науково-технічних проблем.

Попри те, що “Пульс” був орієнтований на ринок СРСР, ми також впливали на науково-технічний розвиток Рівнен-щини. Зокрема, Бізнес-центр сприяв створенню та впровад-женню гальванічної лінії по цинкуванню для Рівненського заводу тракторних агрегатів (нині ВАТ “РЗТА”), залучив досвідчених фахівців Інституту електрозварювання імені Патона НАН України до розробки зварювальних автоматів для Рівненського металозаводу (нині ЗАТ “Рівент”), виконував роботи для виробничого об’єднання “Азот”, Рів-ненської АЕС та інших підприємств. До речі, директор металозаводу Анатолій Степанович Коваль був дуже задоволений виконаною нами роботою: адже профільний академічний інститут, що працював на вирішення складних технічних завдань загальнодержавного масштабу, проблемами малих підприємств, як правило, не займався.

100000 рублів –

на комп’ютери

– Чим ще вирізнявся Бізнес-центр “Пульс” від інших підприємств Рівненщини?

– В Європі наше підприємство помітили ще в кінці 80-х. За два роки до розпаду Радянської держави великий фінський банк ОКОБАНК та його парт-нер – фірма КАРЛТЕК визначили 30 найбільш прогресивних фірм СРСР. У цей престижний рейтинг потрапив і Бізнес-центр “Пульс”. Нас стали запрошувати на навчальні тренінги, які проходили у Фінляндії та інших європейських країнах. Зокрема, в Москві вони відбувалися під патронатом тодішнього голови уряду СРСР Миколи Рижкова.

“Пульс” був унікальним підприємством, з яким спів-працювало близько тисячі кращих фахівців СРСР. На свій страх і ризик ми спільно створювали ноу-хау – нові технології, яких конче потребувало народне господарство країни. До речі, ці розроб---ки оплачувалися замовником лише після впровадження їх у виробництво. Тобто, перш ніж заробити, ми вкладали власні кошти у розвиток науково-технічного прогресу – розкіш, яку сьогодні можуть дозволити собі тільки великі компанії. Варто відзначити і наш внесок у розвиток вітчизняної банківської справи. У 1991 році “Пульс” вклав кошти у створення ВАТ “Укрсоцбанк” – за тодішнім курсом НБУ близько 400 тисяч доларів США.

Ми були в області єдиним підприємством, яке в кінці 80-х - на початку 90-х витрачало зароблені кошти на розвиток дитячої інтелектуальної творчості. Коли багато хто вважав тотальну комп’ютеризацію справою далекого майбутнього, “Пульс” спрямував близько 100 тисяч рублів (на той час великі гроші!) на розвиток комп’ютеризації Рівненщини. Зокрема, надали допомогу школам обласного центру – 19-й та 21-й. Ще два комп’ютерні класи подарували Колоденській середній школі.

У 1989 році “Пульс” створив перший у Рівному комп’ютерний клуб. Окрім того, що за свої кошти обладнали два комп’ютерні класи, придбавши для цього 24 комп’ютери, ще й оплачували працю викладачів. Вважаю за потрібне щиро подякувати директору Палацу дітей та молоді Ірині Первушевській, яка надала приміщення для клубу, де школярі навчалися безкоштовно.

“Пульс” також орендував в Українському інституті інженерів водного господарства приміщення, де наші викладачі вчили учнів старших класів основам комп’ютерної грамотності та програмування за спеціальною програмою протягом двох років. За період навчання діти досягали високих показників. Двоє наших вихованців – Стас Фаріон та Володимир Заріпський, яких готував викладач Олександр Назаров, – перемогли на Всесоюзній олімпіаді юних програмістів у Новосибірську.

До речі, саме за ці витрати мене заслуховували в Кабінеті Міністрів УРСР. Та замість того, щоб покарати (цього хотіла обласна влада, невдоволена тим, що я власні зароблені гроші спрямував не на потреби сільського господарства, а на “буржуазну комп’ютеризацію”, яка, буцімто, буде потрібна нашій країні не раніше ніж через 50 років), нас похвалили.

“Пульс” розвивав підприємництво

– Як Бізнес-центр впливав на розвиток підприємництва в області?

– На початку 90-х років “Пульс” брав активну участь не тільки в організації науково-технічної творчості молоді, а й надавав підтримку майбутнім бізнесменам у створенні підприємницьких структур, навчав їх економічним і правовим азам підприємницької діяльності, роботі з комп’ютером. Серед 15 працівників Біз-нес-центру були досвідчені юристи й економісти. За символічну плату ми допомагали підприємцям у реєстрації приватних фірм і відкритті банківських рахунків, консультували з питань бухгалтерського обліку та звітності. Через наші руки пройшло більше сотні фірм. На жаль, не всім з них судилося вижити в умовах галопуючої інфляції початку 90-х років. Тяжкі були часи: вранці встаєш – курс долара один, а ввечері – навіть зар-плату не можеш виплатити працівникам...

У 1994-1996 роках спільно з однією львівською фірмою ми почали вирощувати гливи. Ці гриби здатні виводити з людського організму важкі метали і радіонукліди, а тому входять у раціон екіпажів атомних підводних човнів ВМС США. У нас були власні грибні площі, а також орендували парники і теплиці. Але через збитки, спричинені неодноразовими нічними – без попередження! – відключеннями в люті морози електроенергії та тепла, ми, як і львів’яни, змушені були згорнути перспективну програму.

Зазнав невдачі і наступний наш проект. У 1990 році “Пульс” розпочав будівництво заводу по випуску будівельних матеріалів. Попри те, що підприємство освоїло випуск продукції в 1992-му, землю нам виділили аж у 1994-му, а до того чиновники запевняли, що “ніколи комерційна структура не буде володіти землею”. На жаль, у 1996-му обставини змусили нас зупинити і виробництво будівельних матеріалів: неможливо працювати в умовах, коли машину цегли можна було купити за пляшку горілки.

“Ми завжди вірили

в краще майбутнє”

– Пане Олександре, що допомагало Вам і колективу не втратити віру в успіх початої 20 років тому справи?

– Ми ніколи не впадали у відчай, бо завжди вірили в краще майбутнє. Час показав, що ті комерційні структури, які пережили і піднесення, і спад, успішно працюють і донині. На жаль, сьогодні ми займаємося тільки гуртовою торгівлею, наступного року плануємо відновити виробництво будівельних матеріалів. Це, звичайно, менш цікаво, ніж створення і впровадження інноваційних технологій.

– Чи відчуваєте ностальгію за минулим, яке було більш багатим на успіхи?

– Так склалося, що розвиток політичної та економічної ситуації в пострадянському просторі спричинив розрив зв’язків, напрацьованих Бізнес-центром з багатьма потужними партнерами – Ульяновським автозаводом, авіабудівним інститутом імені Баранова, Московським хіміко-фізичним інститутом імені Менделєєва та рядом підприємств російського ВПК. Чи шкодую, що так сталося? Ви знаєте, найлегше в житті – це досягти успіху, піднятися на вершину, важче – втриматися на ній, а найважче – через це проходять усі – піднятися після падіння. Почати шкодувати за минулим – це вже старість. Потрібно утримати те, що є, продовжувати розвиватись, як би не складалися обставини, жити з Богом у серці та дякувати Всевишньому за все, що маєш.

– Читачам “Рівне-Ракурсу” було б цікаво познайомитися з Вашою сім’єю і Вашими захопленнями.

– Дуже пишаюся дочкою – вона закінчила коледж у США, увійшла в книгу “Хто є хто?” як одна з кращих учениць Сполучених Штатів. Разом з тим закінчила в Рівному середню школу, успішно пройшла співбесіду в Гарвардський університет, але так склалося, що диплом у неї вітчизняний – закінчила з відзнакою Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана. Зараз поступила в магістратуру, хоче вчитися тільки

в Україні. 16-річний син навчається у школі, серйозно займається баскетболом, мріє грати в Суперлізі, тож тренується щодня. Особисто я у вільний час захоплююся рибальством, полюванням і більярдом.

На завершення розмови – найщиріші слова глибокої вдячності моїй коханій дружині, що працює вчителем у ЗОШ № 9, за її терпіння та підтримку. Сім’я – надійний тил мого ділового життя. Напередодні Дня підприємця хочу подякувати через “Рівне-Ракурс” усім, хто спів-працював та співпрацює з Бізнес-центром “Пульс”, і побажати нам з вами тільки успіху!