Місто повинне знати своїх героїв

Ідея відзначати та вшановувати найдостойніших рівнян виникла ще за радянських часів. Третього лютого 1966 року було прийняте рішення №6/3 Ровенської міської ради депутатів трудящих “Про встановлення почесного звання за видатні заслуги перед трудящими міста “Почесний Громадянин міста Ровно”. Зазвичай звання присвоювалося до певних визначних дат чи якогось свята, до того ж, не кожен рік.

Серед тих, хто став почесним громадянином міста у ті часи, такі непересічні особистості, як Олег МАКАРОВ - льотчик-космонавт СРСР, Герой Радянського Союзу; Микола КУЗНЕЦОВ - Герой Радянського Союзу, легендарний розвідник партизанського загону “Переможці”; Валентина ДОВГЕР - колишня розвідниця партизанського загону “Переможці”, яка діяла спільно з М.Кузнецовим у Рівному під час Вітчизняної війни.

З набуттям Україною незалежності виникла необхідність внести зміни до попереднього рішення про звання почесного громадянина. Тож у 2001 році було прийняте рішення Рівнеради “Про заснування звання Рівненської міської ради “Почесний громадянин міста Рівного”, яке зазнало змін у 2003-му. Тоді ж, окрім звання “Почесний громадянин міста Рівного”, були засновані відзнаки Рівненської міської ради “За заслуги перед містом” І (найвищий ступінь), ІІ та ІІІ ступенів. Їх можуть отримати як мешканці міста, так і інші громадяни України, а також іноземці, в тому числі посмертно.

Звання та відзнаки - це свідчення офіційного визнання перед територіальною громадою міста Рівного заслуг у різних сферах діяльності: історичній, культурній, літературній, журналістській, мистецькій, екологічній, освітянській, соціальній, науковій, спортивній, правовій та інших, а також у діяльності, спрямованій на підвищення авторитету міста Рівного на регіональному, державному та міжнародному рівнях.

Починаючи з 2003 р. звання “Почесний громадянин міста Рівного” присвоюється не більше, ніж одній людині на рік. Кандидатури подає міський голова на підставі звернень від депутатів, виконавчого комітету Рівненської міської ради, державних органів, органів самоорганізації населення, громадських, політичних, професійних та творчих організацій, трудових колективів підприємств, установ та організацій, де працює чи працювала особа, яку представляють на присвоєння звання.

Ті, хто отримали звання “Почесний громадянин міста Рівного” ще за життя, можуть відвідувати засідання сесій Рівненської міської ради; безкоштовно їздити у громадському транспорті; щомісячно одержувати доплату до пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати. Ще мають право на відшкодування витрат за комунальні послуги, а також позачергово купувати квитки на літак чи потяг.

Окрім того, почесні громадяни можуть розраховувати на першочерговий прийом у керівних органах місцевого самоврядування міста. Для іногородніх передбачене відшкодування витрат на проживання в готелях Рівного під час перебування у місті на офіційне запрошення. У разі смерті забезпечується поховання та спорудження надгробка за рахунок міського бюджету.

Рішенням міської ради від 4 жовтня 2002 року звання “Почесний громадянин міста Рівного” підтверджено Володимиру ВЕРЕМЕЄНКУ, Марії СМІРНОВІЙ (померла у 2002 році) та Олександрі САБЛІНІЙ, які отримали його ще за часів Радянського Союзу (на фото).

Як зазначається у Книзі Почесних громадян міста Рівного, майстер механічного цеху Ровенського заводу високовольтної апаратури Володимир Веремеєнко та вчителька середньої школи №2 м.Ровно Марія Смірнова одержали свої нагороди за визначні заслуги в розвитку народного господарства та активну участь у громадсько-політичному житті міста у 1967 та 1968 роках відповідно.

А Олександра Сабліна, на той час помічник майстра ткацького виробництва побутових тканин льонокомбінату ім.Комсомолу України, отримала звання у 1983 році на відзнаку 39-річчя з дня визволення Рівного від німецько-фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років.

За рішенням міської ради від 13 грудня 2002 року почесними громадянами стали директор ТзОВ “Рівнепромсантехмонтаж”, заслужений будівельник України Олександр КУРИЛОВИЧ та заслужений лікар України, головний лікар станції швидкої медичної допомоги міста Євген МАЛЬЧЕВСЬКИЙ.

У 2004 році почесним громадянином посмертно було обрано священика Михайла НО-САЛЯ, знаного українського фітотерапевта. Він народився 12 червня 1886 року у Люблінській губернії. Впродовж всього життя вивчав рослинний світ, збирав народні знання про лікарські трави, досліджував їх, робив описи та допомагав людям. Певний час Михайло Носаль був настоятелем Свято-Успенської церкви у Рівному, проживав поруч з храмом на вул.Шев-ченка, 117. Помер він 8 жовтня 1950 року, похований на цвинтарі у Тютьковичах. Через вісім років після його смерті вийшла перша книга травників Михайла та його сина Івана “Лікарські рослини і способи їх примінення в народі”, яка й до сьогодні є рідкісною, цінною та знаною не лише в Україні, а й далеко за її межами. Нині у Рівному є вулиця Носалів (колишня Пархоменка). А у 2001 році на території Свято-Успенської церкви встановили пам’ятний знак із написом: “Світлій пам’яті протоієрея Михайла Андрійовича Носаля (1886-1950), настоятеля Свято-Успенського храму, фундатора народного цілительства Волині”.

У жовтні 2005 року звання “Почесний громадянин міста Рівного” отримав лікар-хірург Рів-ненської центральної міської лікарні Левонтій ТЕЛЕ-ГІН. Усі свої досягнення, копітку працю талановитий хірург, Кавалер ордена Дружби народів, заслужений лікар України Л.Телегін присвятив найціннішому - людському життю. З 1971 року і донині він працює у центральній міській лікарні. У 1979 році Телегін провів реорганізацію хірургічної служби міста. Було відкрито три відділення: ургентної, гнійно-септичної і планової хірургії, що значно покращило надання медичної допомоги населенню міста. За його ініціативи на базі відділення планової хірургії створили відділення проктології. Саме Левонтієм Івановичем вперше в Рівному була проведена операція на жовчних шляхах, а також реконструктивні операції на шлунку та підшлунковій залозі.

Міський голова Віктор ЧАЙКА отримав звання “Почесний громадянин міста Рівного” у 2006 році. Понад 35 років свого життя Віктор Анатолійович присвятив нашому місту, яке стало для нього справді рідним. Тут у 1981 році він був обраний головою виконкому Рівненської міської Ради народних депутатів, у 1988-1990 роках - працював заступником голови Рівненського обл-виконкому. А в 1990-му - створив і очолив успішну фірму “Камаз-Транс-Сервіс”. Саме в цей час яскраво висвітлилися його ділові, високі людські та моральні якості. Тому рівняни переконливою більшістю голосів тричі поспіль обирали Віктора Анатолійовича своїм міським головою: в 1998, 2002 та 2006 роках.

Ще не минуло року з дня передчасної смерті Віктора Чайки. Рівняни й дотепер сумують за талановитим очільником міста. Чайка жив ним, його успіхами і проблемами. Він щиро пишався його працьовитими мешканцями, мріяв про справжній розквіт Рівного, добробут кожної родини.

Віктор Чайка нагороджений орденом Дружби народів, орденами “Знак Пошани”, “За розбудову України” ІV ступеня та “За заслуги” ІІІ ступеня, ‘’За заслуги’’ II ступеня, а також удостоєний звань “Заслужений працівник транспорту України” та “Лідер України”.

У нинішньому році звання почесного громадянина посмертно отримав Олексій КОРИСТІН - голова виконавчого комітету Ровенської міської ради народних депутатів у період з 1968 по 1981 рік. За період 13-річної роботи на цій посаді йому вдалося створити нове обличчя міста. Починаючи з 1968 року, успішно запрацювали будівельні трести “Рівнехімбуд” і “Рівнесільбуд”. У 1969 році введений у дію Рівненський завод азотних добрив (пізніше - об’єднання “Рівнеазот” (нині ВАТ “Рівнеазот”). Саме в цей час місто почало тісно співпрацювати з країнами Прибалтики, Молдавією, Білоруссю, країнами Далекого Сходу, звідки надходила новітня техніка для рівненських хіміків.

Завдяки керівнику міста у 1969 році відкрили міський стадіон “Авангард”, у цьому ж році збудували готель “Мир”, у 1977-му - почав діяти аеровокзальний і аеродромний комплекси міжнародного класу, запрацювали другий та третій тролейбусні маршрути. Одночасно з промисловим і житловим виробництвом розширилася мережа соціально-культурних і побутових підприємств та закладів.

Олексій Юхимович за життя отримав велику кількість державних нагород: ордени Червоного Прапора, Вітчизняної війни ІІ ступеня, орден Червоної Зірки, два ордени “Знак пошани”, орден Трудового Червоного Прапора, дві медалі “За відвагу”.