Географія демократичного вибору

На самміті ЄС нам нарешті пообіцяли статус країни з ринковою економікою (після деяких формальностей, які ми ще повинні виконати) і призначили регіональним балто-чорноморсько-каспійським лідером. Що також у цілому можна розглядати як виклик, породжений Свободою.

Адже ще вчора ми були жалюгідним і безпомічним об'єктом успішного рекету для малокультурних сомалійських піратів, а сьогодні - вже регіональний лідер Співтовариства демократичного вибору. Зі статусом країни з ринковою економікою. Шкода тільки, що пірати про це не відають. А то кусали б сьогодні лікті, якби знали, кого вони через недолугість свою скривдили.

Потішивши самолюбство, спробуємо все-таки усунути деякі сумніви, оскільки вони все одно не дають насолодитися благополуччям повною мірою. Що ж ми все-таки очолили? Грузію? Так вона ж зачинатель помаранчевого руху в зазначеному регіоні. Польщу з Прибалтикою, дійсних членів НАТО і ЄС? Македонію зі Словенією? Навряд чи. Оскільки незрозуміло, як вони сюди потрапили, якщо звірити їхнє розташування на карті з географією Балто-Каспійського регіону.

Залишається Молдавія. Але як до цього поставиться Румунія, теж дійсний член і дійсний (на відміну від нас) кандидат? Перш ніж її очолити, потрібно віддати їй сумнозвісний острів. Президент Румунії (теж помаранчевий) Траян Бесеску відразу поставив форуму чітке завдання, заявивши без натяків, що «вирішення придністровської проблеми потрібно знайти негайно». Чий же ми тоді лідер? Хто кому ставить завдання?

Чим географія демократичного вибору відрізняється від географії як предмета? Чи є користь для регіонального лідера в знанні останнього? Світовому лідеру це зовсім необов'язково. Джордж Буш цілком серйозно вважає Монголію сусідкою Америки.

Регіональному лідеру теж необов'язкова відповідність обох географій для того, щоб очолювати Балто-Каспійський регіон. Інакше виникло б запитання: як сюди приліпився Каспій? Але якщо він присутній у назві, то це комусь потрібно.

Форум, як відомо, був оголошений у серпні. Для його проведення знадобилася велика підготовча робота, щоб зібрати разом таку різношерсту публіку, роздати їм «темники» та інше. Нам, звичайно, приємно вважати саме себе його організатором, але найвірогідніше, здатна зробити це була тільки одна країна.

Вона ж, вочевидь, визначала дату проведення і послідовність форумів, стовпотворіння яких можна пояснити тільки синхронізацією з можливими подіями помаранчевого напрямку під час виборів в Азербайджані. Тоді все стає на свої місця, ситуація прояснюється, а події набувають сенсу і логіки.

Але сталося непередбачене. Переможний сценарій виборів в Азербайджані на тему: «ні фальсифікаціям і ні махінаціям» та «разом нас багато» - передчасно почив, не дочекавшись збору груп масованої підтримки в Києві.

Терміновий таємний візит Кондолізи Райс напередодні форуму був викликаний, мабуть, внесенням необхідних коректив у промови і декларації (»темники» зі Стенфорда) виступаючих. З чим держдепартамент більш-менш справився. Почерк заокеанських експертів помітний не тільки в підготовці, але й у медійній підтримці форуму.

Але в назві форуму слово «Каспій» залишилося чи то через забудькуватість, чи то через недогляд. А сам захід проходив як торжество без торжества. Незрозуміло, навіщо й для чого. Якщо не вважати таким приводом присудження чергової престижної премії регіональному лідеру під дивакуватою, але дуже символічною назвою «негромадянин ЄС».

Парадоксальність символіки (чорний гумор) в тому, що в деяких країнах Прибалтики таких «негромадян ЄС» майже половина населення. Такий собі мікшований демократичний апартеїд. Хоча можна припустити дуже сміливий натяк на те, що вістря осі демократизації може бути спрямоване з Києва не тільки на Каспій, але й на Балтику. Обоюдогостра вісь, вибачте за вислів, демократії.

Від Белграда до Багдада - суцільна смуга конфліктів як заморожених, так і гарячих. Цікаво, чи розуміє Віктор Ющенко з запаморочливої висоти регіонального лідерства ймовірну небезпеку «розморожування» конфліктів для їхнього подальшого врегулювання?

Може, є сенс, наскільки можливо, підтримувати цю саму замороженість, а не шукати собі пригод в ім'я демократичного вибору? Придністров'я таїть у собі такий потенціал вибуху, як у переносному значенні, так і в прямому, у тротиловому еквіваленті, що потрібно десять разів подумати, перш ніж лізти туди з врегулюванням. Передусім бажано врегулювати все у власному домі.

Подібні форуми - це не що інше, як політичні шоу. Причому дуже коштовні. Тобто вистави, мета яких - не напрацювання політичних рішень, а спроба натиснути на політичних суперників. Але, однак, за непрямими ознаками можна зробити певні висновки про справжні процеси й тенденції.

Всі події попередніх півтора десятків років на «дузі напруженості» Белград - Багдад відбувалися на тлі заповнення Заходом політичного вакууму, який утворився після розпаду СРСР. Що, в сутності, було неминуче. Тепер ми бачимо, що подальше розширення сфери впливу Заходу наштовхується на зростаючий опір середовища.

Можна, вочевидь, говорити про те, що наступ загруз в ісламському піску. А утримання вже досягнутих позицій вимагає все більших витрат. Це перше. Навіть, здавалося б, успішне проведення «революції» у Киргизії насправді було її провалом. Новий уряд негайно зажадав збільшення орендної плати за американську авіабазу в Манасі.

По-друге, всередині НАТО посилюється конкуренція між її англосаксонською частиною і континентальною Європою. По-третє, всередині ЄС йде протиборство між Старою Європою і (за термінологією американців) «младоєвропейцями».

Не можна забувати, Україна чи то випадково, чи то через недолугість можновладців опинилася на перетині майже всіх світових криз. Замість того, щоб дати втягнути себе в нову кризу, варто було б пошукати безпечні шляхи виходу з уже наявних. Держави частіше падають не від ворожих полків, а тому, що не розуміють, де вони знаходяться і що з ними відбувається насправді.