Боротьба за вірчу грамоту Москви

Місць, де українські шукачі влади можуть розраховувати на щедрість закордонних покровителів і лобістів, небагато: Росія, Америка та Європа. Втім, географія останньої обмежується Брюсселем: європейські політики і урядовці не хочуть порпатися у нашому політичному болоті.

Саме там різнокаліберні претенденти на владу в Україні намагаються одержати бодай дещицю підтримки, розраховуючи, що “закордон нам допоможе”.

Недавня історія доводить: коли схилений прохач одержить запевнення у такій підтримці, її нададуть. Але бартеру просто так не буває. І умови, звісно, не розголошуються. Однак в усіх випадках українські претенденти на шматок владного пирога зобов’язані бути маріонетками і лобіювати інтереси країн-кредиторів у своїй державі.

Скажете - це дико, неможливо, ганебно? Нічого подібного. Коли в очах, засліплених жагою влади, стоїть омріяне крісло (крісла), про моральний бік оборудок не йдеться.

Щоб далеко не ходити, згадаймо події 2004-го. Тоді на кандидата Януковича зробив ставку Кремль. У його штабі, як і в структурах Віктора Медведчука, з ранку до ночі працювали московські політтехнологи, аналітики, консультанти, піарники та “варяги” інших спеціальностей.

Десятки підпільних і легальних структур кували перемогу кремлівському протеже. Емісари Білокам’яної їздили до Києва, як на роботу. Сотні мільйонів доларів було закачано на фінансування цієї пропагандистської машини.

Щоправда, закінчилося все гучним конфузом. Путін настільки був упевнений у власному успіху, що наперед привітав свого протеже з перемогою.

Однак обрання Віктора Ющенка президентом дало ляпаса Кремлю, хоч там і робили вигляд, начебто нічого не сталося та не звертали уваги на реакцію світу – гучний сміх.

Сьогодні, судячи з усього, минула ганьба не забулася. Москва знову ставить на Януковича, але тепер – у парі з Тимошенко. Мета – взяти реванш за провал 2004-го і відігратися за поразку та образу. Ну не вміє російська влада визнавати свої прорахунки!

План такий: Кабмін провокує будь-яке протистояння з президентом, водночас БЮТ починає самостійну гру в “більшості”, ігноруючи партнерів з НУ-НС і наплювавши на коаліційну угоду. Як наслідок, демократична коаліція руйнується, БЮТ формує новий союз із “регіоналами” та комуністами. Під гаслами “стабільності” й “реалізації національних інтересів” змінюється Конституція з нівелюванням повноважень президента.

Далі в Україні встановлюється двопартійність, тобто влада передається двом людям – Януковичу та Тимошенко, які перебувають під цілковитим впливом іншої держави.

Перші кроки на здійснення плану зроблено 2 вересня. Нова більшість БЮТ-ПР і комуністи проголосувала за редакцію закону про Кабмін, яка надає урядові майже необмежені права і можливості.

Це той закон, за який тимошенківці і “регіонали” дружно голосували у 2007 році, і зараз - у пориві єднання конституційної більшості у ВР.

Підготували вони й базу під процедуру імпіч-менту президенту - вічний асистент БЮТ і ПР комуніст Симоненко щодня кричить про це з усіх трибун.

Бютівець Терьохін кинув наступний камінь у вигляді 10-відсоткового прохідного бар’єру. Цим вони добили коаліцію.

Тепер найцікавіше. Треба формувати нову коаліцію, інакше розпуск ВР стає питанням часу і волі Віктора Ющенка.

Але яку коаліцію? Тимошенко якось не з руки іти на союз із Януковичем, бо божилася, що такого не буде, а люди мають добру пам’ять. З іншого боку, волю Москви виконувати мусить, адже кредит для неї вже відкрито.

Отже, нову коаліцію треба розбавити кимось схожим на демократа. Кандидатур дві: потрібний країні Литвин і уламок НУ-НС, що півроку виконує роль денщика у БЮТ, тобто “Народна самооборона”.

Але тут виникає деяка незручність для Тимошенко: вона позиціонує себе як демократка, і їй дуже хочеться, щоб її так і далі сприймали на Заході. Для цього відряджає до США соратника Юрія Луценка. Він муситиме переконати можливого господаря Білого дому Барака Обаму, що комбінація із проросійського Януковича і прозахідної (як вона себе називає) Тимошенко – річ корисна і не загрожує ні демократії в Україні, ні американським інтересам тут. Звісно, про те, що новий альянс синтезований у Москві і нею ж і керується, не говоритимуть.

Одночасно Тимошенко, про всяк випадок, посилає сигнали Європі – через Європейську народну партію. Брюссель також закидають тезами про збереження стабільності та демократичного майбутнього завдяки тандему БЮТ-ПР-литвинівців-самооборонців.

Очевидний, як писав Булгаков, “случай так называемого вранья”. Причому, дивлячись у її “чесні” очі, ясно, що невідповідності її зовсім не бентежать. Мета, як відомо, виправдовує засоби, і тому апробовані прийоми обману і маніпуляцій знову грають на результат.

Отже, знову претенденти на гетьманську булаву виглядають щастя за кордоном. Грають, хто кого і в якому обсязі використає для досягнення своїх амбіцій.

Знову Україна наражається на ризик управління маріонетками, яких смикають за ниточки іноземні лялькарі і яким треба платити за це.

Щоправда, є тут один прорахунок. На вибори йдуть люди з українськими паспортами, які керуються не зобов’язаннями перед іноземними покровителями, а бажанням кращого майбутнього для СВОЄЇ країни.