“Радість тоді повна, коли її можна розділити з іншими…”

Ці теплі слова вдячності, написані в альбомі випускників, адресовані вчителю німецької мови навчально-виховного комплексу “Рівненський обласний ліцей-інтернат”, відміннику освіти України, заслуженому вчителю України Раїсі ЯНІВ (на фото). І вона справді на це заслуговує... “Завжди хотіла бути корисною, допомагати людям”

- Раїсо Стратонівно, чому Ви обрали саме професію вчителя?

- Про професію вчителя я мріяла з дитинства, навіть коли ще цього не усвідомлювала. І коли мене запитували, ким я хочу бути, завжди відповідала – “вчителем”. Взагалі я хотіла бути корисною, допомагати людям. Після закінчення восьмирічної школи поїхала поступати у Хмельницький. У певний момент постав вибір: медичне чи педагогічне училище. Обрала педагогічне, в якому провчилася чотири роки (спеціалізація – дошкільне виховання).

Саме там викладач німецької мови побачила в мені здібності, підтримала, навчила не лише граматиці, лексиці, а й працювати над собою.

Училище я закінчила з відзнакою, після чого отримала направлення в район. Але натомість поїхала до Львова, де здавала лише один екзамен - німецьку мову (за літо вивчила всю необхідну термінологію й отримала оцінку “відмінно”). Тож у 1969 році вступила до Львівського національного університету ім.І.Франка на факультет іноземних мов, спеціальність “романо-германські мови і література”, який теж закінчила з відзнакою.

- Яке, на Вашу думку, призначення вчителя? Яким він повинен бути?

- Основне завдання вчителя – дати знання учням. Також слід враховувати виховний аспект – твій особистий приклад для учня. По-третє, навчити дітей самостійно здобувати знання. Це дуже важливе завдання сучасної школи.

Справжньому вчителеві властиві такі риси, як професіоналізм і любов до дітей. Майстерний вчитель – той, хто може знайти золоту середину між вимогливістю до учня та розумінням психології дитини. Головне – постійно працювати над собою, йти в ногу з часом. І це не голослівні фрази, адже без цього неможливо навчати дітей, тим більше у нашому закладі.

- Як і де Ви розпочали свою педагогічну діяльність?

- Я розпочала працювати у середній школі села Колоденка Рівненського району, де отримала своєрідний “ґарт” - у плані організації роботи як вчителя, а також організаційно-виховної роботи з учнями. Там працювали досвідчені вчителі, в яких багато чому можна було повчитися.

Коли прийшла на перший урок німецької мови у старші класи, то перше, що мене запитали, було: “А у Вас є хлопець?” (сміється, - авт.). Пам’ятаю, як завуч доручив мені вести дев’ятий клас (а там були хлопці-здоровані з сіл Колоденка та Тайкури) на колгоспне поле вирізати “цвітуху” на буряках. То була величезна відповідальність. Тож доводилося самій виходити з будь-якої ситуації…

П’ятнадцять років я пропрацювала у ЗОШ №23 – з 1979 по 1994, на той час престижній школі у Рівному, якою керували талановитий директор і організатор Олексій Горбань та досвідчена заступник Римма Конєва. Навколо них утворився колектив здібних, завзятих, ініціативних, творчих вчителів. Зараз їхні імена відомі багатьом – Світлана Богатирчук-Кривко, Катерина Сичик, Тетяна Грещук, Юлія Кінжалова, Петро Ковальчук, Микола Піддубний та багато інших. А завдяки Любові Луценко відбулося моє становлення як вчителя-методиста.

Загалом у моїй трудовій біографії можна виділити три етапи. Перший – своєрідний старт у Колоденці, другий – становлення педагогічної майстерності у ЗОШ №23, а третій етап – робота у ліцеї, в який я прийшла на запрошення обласного управління освіти. Тут відбулася реалізація мене як вчителя, саме тут я працюю на результат. Мені імпонує те, що завдяки організаційним здібностям директора НВК “РОЛІ”, заслуженого вчителя України Наталії Сосюк і працьовитому педагогічному колективу, наш ліцей поступово перетворюється на зразковий заклад нового типу в Україні.

“За все у житті завдячую своїм батькам і родині”

- Раніше бути вчителем було престижно. А як зараз?

- Я вже виховала кілька поколінь учнів, тож можу порівняти. Щирість, культура поведінки, повага, розуміння вчителя, бажання його захистити - все це раніше було виражено більш яскраво. Тоді ставлення батьків до школи було інше. Але минули десятиліття, тож природно, що змінилися і батьки, і діти. Люди стали більш практичними, життя ставить жорсткі умови виживання, конкуренція, вплив Заходу, - звідси й практицизм батьків. Пройшли зміни у нашій країні, і, взагалі, світ перемінився. Звісно, що це все вплинуло на дітей.

Але я зовсім не хочу сказати, що це стало типовим для наших дітей. Я можу робити висновок на прикладі учнів, яких навчаю у ліцеї. Переважна їх більшість – з високим рівнем інтелекту, вихованості, зацікавленості у здобутті знань, бажання працювати над собою.

- Який Ваш головний принцип у організації навчального процесу?

- Це особистісно-орієнтований підхід до учнів, врахування інтересів, нахилів, здібностей, диференціальна допомога в оволодінні мовою.

- Ваші учні щорічно займають призові місця на олімпіадах обласного та всеукраїнського рівнів, у Малій академії наук, вступають у найпрестижніші вузи нашої держави. У чому секрет такого успіху?

- Особливих секретів немає: переконую у практичному значенні оволодіння іноземною мовою у сучасному житті, її використанні в усіх сферах.

Складовою успіху є те, що я підбирала учнів, які вже мали інтерес до німецької мови, з усієї області, заохочувала їх своїм прикладом, поза-класною роботою.

- Поділіться своїми методичними підходами у навчанні учнів.

- Перш за все – це комунікативний підхід у навчанні іноземної мови. На конкретних прикладах при вивченні тієї чи іншої теми я показую застосування набутих знань, вмінь і навичок у конкретних життєвих ситуаціях. По-друге, індивідуальний і диференційований підхід до учнів у навчальному процесі, розвиток творчих здібностей. Особливу увагу приділяю роботі з обдарованими дітьми, а таких у нашому ліцеї багато, адже ми приймаємо сюди учнів на основі тестових випробувань, тож до нас потрапляють найкращі (і не лише з Рівненської, а й з сусідніх областей).

- Знаю, що два роки тому Ви отримали звання “Заслужений вчитель України”. А яка нагорода для Вас найдорожча?

- За все у житті я завдячую своїм батькам – Степанюкам Стратону Васильовичу і Катерині Григорівні, які з дитинства прищепили мені любов до праці та наполегливість, а також своїй родині.

Але найбільша моя нагорода – це коли мої учні йдуть моїм шляхом: стають викладачами, перекладачами, науковцями, або ж просто культур-ними освіченими людьми. Дехто з випускників, особливо з північних районів нашої області, після закінчення ліцею поступають вчитися на заочне відділення в РДГУ або ж РЕГІ, водночас викладаючи німецьку мову у школі.

Принагідно хочу зазначити, що своєю працею я не досягла високих матеріальних статків, але те моральне задоволення, яке я отримую від роботи з учнями, компенсує все. Працюючи з молодими людьми, я в душі залишаюся молодою.

“Мої випускники - це мої друзі”

- Чи підтримуєте Ви зв’язки зі своїми учнями?

- Так, підтримую. Щороку в нашому ліцеї проходять зустрічі з випускниками. Скажу більше: мої випускники – це мої друзі. Ми, як одна родина, і під час зустрічей ділимося своїми досягненнями та переживаннями.

- Яка ситуація з вивчення німецької мови у Рівному, наскільки вона популярна?

- Хоча німецька мова – одна із найбільш вживаних мов у Європі, ситуація в області з її вивчення несприятлива. Більшість рівненських, районних і сільських шкіл зорієнтовані на англійську мову як основну, а німецька вивчається як друга іноземна. Навіть у ліцеї статус німецької мови змінився – у минулому році випустилася остання група учнів, які її вивчали профільно (шість уроків на тиждень). Зараз німецька вивчається як друга іноземна мова тільки у “В”-класах (один-два уроки в тиждень).

Часто зустрічаюся з таким явищем, що ті, хто у школі вивчають англійську мову, а німецьку беруть як другу, виявляють бажання працювати в німецькомовних країнах і змушені поглиблювати свої знання з німецької.

Більше того, вивчати потрібно не лише німецьку мову, а й інші іноземні мови. Як сказав Йоганн Гете: “Хто не знає іноземної мови, той не знає своєї рідної мови”. Вивчення іноземної мови – шлях до інтелектуального й духовного розвитку особистості.

- Ви постійно підвищуєте свою кваліфікацію і майстерність, побували на тритижневих курсах в Академії підвищення кваліфікації вчителів німецької мови (м.Кальв, земля Баден-Вюртемберг). Які Ваші враження від Німеччини, її людей, звичаїв?

- У першу чергу, це стабільність, історичні традиції, матеріальне забезпечення людей, гарантоване державою, турбота держави про всі верстви населення, гордість німців за свою країну, культуру й бажання поширити свої традиції у всьому світі, також вражає налагоджений побут. Ще хочу відзначити сучасну технічну оснащеність нав-чальних кабінетів у школах, високі зарплати вчителів, їх соціальний захист.

Є у Німеччині й свої проблеми: перенаселеність іноземцями, особливо турками й вихідцями з країн СНД, проблема з молоддю, яка розбещена матеріальними статками, мало читає, надто вільно поводиться. Звідси й проблема з дисципліною у школах.

- Чи хотіли б Ви жити у Німеччині?

- У Німеччині я жити не хочу. Натомість хочу бути вдома, на рідній землі, а туди я б із задоволенням їздила в гості до друзів.

- Який основний принцип Вашого життя?

- Радість тоді повна, коли її можна розділити з іншими, подарувати іншим…

- Що б Ви побажали учням напередодні Дня вчителя?

- Своїм учням ми даємо знання на європейському рівні, тому багато з них навчаються за кордоном. І мені б дуже хотілося, щоб вони зі своїм багажем знань поверталися додому й працювали на благо нашої держави.