Любов Чайка просить не спекулювати ім’ям її чоловіка

Зустріч відбулася в будинку міського голови. Рівненські журналісти, запрошені на зустріч, хвилювалися, і це не дивно - зустрічалися з мером майже всі рівняни, але мало хто може сказати, що він був у будинку Віктора Анатолійовича. На автора будинок та обстановка в ньому справили неабияке враження - невелика вітальня, картини, мінімум меблів та портрет господаря на стіні. Спокійно та скромно. Однак сама господиня помешкання явно хвилювалась. У автора навіть склалося враження, що це перше інтерв’ю Любові Чайки.

Від самого початку вона заговорила про те, що хвилює сьогодні рідних та близьких Віктора Анатолійовича – це нинішні вибори та використання на них прізвища Чайки.

- Віктора Анатолійовича немає з нами, і тому він сам не може висловити своє ставлення до того, що відбувається в місті. Однак я, як людина, що була поряд з ним із 1980 року до останньої хвилини його життя, можу сказати, що моєму чоловікові це не сподобалося б. Взагалі, те, що відбувалося навколо перейменування проспекту Миру, коли, не запитавши нас та мешканців міста, приймається, а потім відміняється рішення – це більш ніж дивно. У День міста – свято, до якого Віктор Чайка готувався кожного року, як до головної події, тільки Юрій Собчук прийшов на кладовище та поклав квіти до могили чоловіка.

Далі - більше. З’являється “команда” Віктора Чайки і заявляє про підтримку на виборах кандидата, який мало того, що ніколи не мав ніякого відношення до його команди, а ще й був опонентом мого чоловіка на минулих виборах. Я поважаю всіх, хто працював із Віктором Анатолійовичем протягом маже двох десятків років, коли рівняни довіряли йому керівництво обласним центром. Особливо мені імпонує позиція Юрія Собчука, який завжди умів порозумітися з Віктором Анатолійовичем, а тепер називає його своїм учителем.

Журналістів цікавило, хто ж, на думку Любові Чайки, гідний зайняти місце її чоловіка.

- Вирішувати долю міста будуть і повинні його мешканці, - так завжди говорив Віктор Анатолійович. Він був людиною прямою й дуже відповідальною за свої вчинки. Коли у 1998 році він вирішив повторно йти на вибори, я і діти кілька тижнів відмовляли його від цього кроку. Ми знали, що праця мера – це каторжна робота з ранку до пізнього вечора, майже без вихідних на те, аби місто було чистим та зручним для його мешканців. Тому сьогодні мені дивно, як дехто з легкістю заявляє – “я готовий бути міським головою”. Коли на початку вісімдесятих Віктор Чайка став головою міськвиконкому, йому потрібно було півтора року, аби вивчити проблеми міста.

Сьогодні я бачу на посаді міського голови людину, яка знає і вирішує проблеми Рівного, в першу чергу, комунальні, бо, як говорив про себе Віктор Анатолійович – “мер - це перший двірник”. Я вважаю, що цю посаду повинна обіймати така людина, для якої справи міста були б на першому місці. Цю роботу просто треба любити. Згадую, як чоловік говорив, що “мер відповідає за мешканців міста від дня їх народження до дня смерті”. Погодьтеся, це дійсно відповідально.

На автора розповідь жінки справила велике враження. Відданість чоловіку, скромність та справжній рівненський патріотизм Любові Чайки не можуть не викликати поваги. Її думки, можливо, суб’єктивні, однак дуже цінні, бо їх висловлює людина, яка була найближчим другом та соратником Віктора Чайки – нашого мера. Оскільки Любов Михайлівна саме Ю.Собчука назвала тією людиною, чия позиція щодо міста найбільш співпадає с позицією В.Чайки, то може варто більш пильно придивитися до Юрія Антоновича, можливо, саме в ньому ми побачимо нового гідного мера.