Коли неможливе стає можливим

Своє відродження університет розпочав лише тринадцять років тому, проте принципи, закладені в його діяльності від самого початку, дозволили керівництву, професорсько-викладацькому складу, студентам та випускникам вже сьогодні пишатися одним із найпрестижніших навчальних закладів України. Значна заслуга у відродженні та розвитку академії належить екс-голові Рівненської ОДА Миколі Сороці.

Указом Президента України від 12 квітня 1994 року розпочалося відродження Острозької академії.

- Керівники області погодилися допомогти у відкритті і розвитку закладу, - пригадує ректор національного університету “Острозька академія” Ігор ПАСІЧНИК. - Особливо інтенсивно надавалася допомога, коли головою Рівненської обл-держадміністрації був Микола Сорока. І допомога ця була не на словах. За його ініціативи і підтримки ми збудували академічне містечко для викладачів закладу, яке з гордістю показуємо нині й іноземцям, і урядовим делегаціям. Це містечко було побудоване в рекордно короткі терміни. Ми ще жартували, що за темпами будівництва ми можемо потрапити до Книги рекордів Гіннеса.

Ідея створити на Рівненщині вищий навчальний заклад, який мав би статус національного, належала Миколі Сороці.

- Зібралися в Острозі на нараду, разом із Ігорем Пасічником, подивилися територію, - пригадує Микола Петрович, - і, як не прикро, але довелося визнати, що Острог - провінційне містечко, без будь-яких економічних потужностей і перспектив, без наукового потенціалу. Щоб здобути статус національного, розуміли, що доведеться здійснити титанічну роботу. Насамперед, потрібно було залучати кадри, а для цього задумали спорудити житло для професорсько-викладацького складу. Коли зібрав на нараду своїх підлеглих, керівників різних структур та організацій, і розповів про свої плани, у відповідь почув репліки, що це нереально, що в бюджеті на ці потреби немає грошей. Тоді я мовив: “Я думав, що у мене є команда. А виявилося, що її немає.” Стало до болю прикро. Я просто розвернувся і пішов. Поміркувавши кілька хвилин, вони покликали мене назад. І тільки тоді розпочалася конкретна конструктивна розмова. Закріпили завдання за людьми, з’ясували, хто що буде робити. Адже потрібно було підвести до об’єкта газ, каналізацію, зробити теплотрасу. Кожному району доручили побудувати по одному котеджу. Один будинок звели силові структури, міліція, прокуратура, СБУ, податкова інспекція. Коли макет містечка показали колишньому ректору Київського Національного університету імені Тараса Шевченка Віктору Скопенку, він поставився до цього скептично, мовляв, казочка це все. Але коли робота була закінчена і він разом із тодішнім президентом Леонідом Кучмою та представниками з Міністерства приїхав на відкриття, не повірив, що за чотири місяці можна було звести таке котеджне містечко. Навіть пожартував з цього приводу: “Коли піду на пенсію, приїду до вас. Так що залиште про всяк випадок і мені будиночок”.

Потім, на нараді ректорів навчальних закладів України, всі визнали - таких ентузіастів, як Сорока, немає. І коли на тій же нараді усі розхвалювали Миколу Петровича і його роботу, (в тому числі й Володимир Литвин), він зізнається, що навіть незручно було.

Згодом у Миколи Петровича виникла ідея відновлення спортивного комплексу академії. За його підтримки було реконструйовано стадіон, збудовано шість тенісних кортів, які мають міжнародну сертифікацію, на них відбуваються змагання як обласного, так і міжнародного рівнів.

- Я пригадую, як у період будівництва котеджного містечка ми щодня проходили повз занедбані баскетбольний і географічний майданчики. Федір Жежук все натякав, що з них був би добрий тенісний корт. За 12 днів до відкриття академічного містечка, я кажу до нього: “Хороший був би корт? Роби!”

Саме при Миколі Петровичу було запроваджено вручення стипендій голови РОДА найкращим студентам академії. Не оминув він увагою і проблему студентських гуртожитків. Була створена програма “Студентський гуртожиток”. Нам, ректорам, довелося підтягнутися до рівня вимог європейських вищих навчальних закладів. Довелося попрацювати в приміщеннях старих казарм, щоб привести їх до належного вигляду. Я вважаю, що варто продовжити цю програму. Проводити не просто огляди-перевірки, а за результатами оглядів виділяти кошти на облаштування гуртожитків.

Варто пригадати, що на будівництво кортів, академічного містечка не було виділено коштів ні з обласного, ні з Державного бюджетів. Будівництво проводили методом обласної толоки. Тобто, керівники організацій, підприємств, банків надавали посильну допомогу.

- Заслуга Миколи Петровича не лише в розбудові та відродженні Острозької академії, - розповідає Ігор Пасічник, - за його ініціативи у 2000 році Острозька академія отримала статус національного навчального закладу. А ще, здається, вчора альма-матер вітала вчорашніх бакалаврів. За цей період відбулися справді фантастичні зміни в Острозькій академії, у її відродженні. Це такі зміни, про які ми навіть не могли мріяти. І ви маєте можливість спостерігати це зараз. Це і новий бібліотечний корпус на три тисячі місць, це і відреставровані колишні корпуси. І все це робилося за ініціативи і при безпосередній участі облдержадміністрації.

Взагалі хочу сказати, що людина, як особистість, реалізується протягом свого життя - це те, як вона ставиться, в першу чергу, до культурної спадщини, до освіти, до мистецтва. І я думаю, що саме на прикладі прикладі Острозької академії можна продемонструвати непересічний талант і непересічну особистість Миколи Сороки. І це не лише на Острозької академії, а й всього міста Острога. Тому що вийдіть зараз в Остріг, і подивіться, наскільки він змінився. Усі ці фактори - незаперечні докази, що Миколі Петровичу притаманна господарська ініціатива. Він обов’язково досягає поставленої мети. Тому, якщо рівняни оберуть його на посаду керівника міста, вони не помиляться.