Якщо вас не розсмішить більше півтисячі чоловік, - тоді вам не до нас!

Колись Рівненським командам КВН ставили “одиниці”, тепер навіть

“10” замало!

Днями розпочався відбірковий фестиваль Рівненської Ліги КВН-сезону 2008-2009 рр. Потрапили до фіналу 1 української ліги КВН творчого об’єднання “АМІК” (О.Маслякова) та стали бронзовими призерами Чемпіонату України КВН команда факультету математики та інформатики РДГУ “Аварія”.

Стільки успіхів в царині Рівненського КВН - чим не привід зустрітися з людиною, яка приділила понад 10 років руху КВН на Рівненщині, заступником начальника відділу сім’ї та молоді РОДА та водночас головою правління Рівненської обласної молодіжної громадської організації “КВН Рівненщини” Віталієм Ліпським (на фото).

- Відомо, що цього року заявки на участь до відбіркового фестивалю Рівненської Ліги КВН подала рекордна кількість учасників. З’явились якісь обов’язкові вимоги до учасників?

- У цьому сезоні ми керуємося висловом “Щоб кількість переростала в якість!” Тобто, більш жорстким стало редагування текстів. Ми звертали особливу увагу на використання чужих текстів (плагіат, тексти, взяті з Інтернету), обмежували жарти про наркотики, алкоголь, жарти “нижче пояса”.

А стосовно кількості учасників, ви праві. Порівняно з минулими роками, цього року зареєструвалася рекордна кількість учасників - 48 команд (а це більше півтисячі учасників!) Значно розширилася географія учасників: є команди з Києва, Львова, Тернополя, Чернівців тощо. Збільшилося й представництво команд м. Рівне та області. Три команди за різноманітні заслуги допущені до участі в першому турі Рівненської ліги КВН без відбіркового фестивалю. А саме: “П’ятниця, 13” РДГУ, м.Рівне, “Бомба” смт. Млинів та “ФАВАВУ” м.Рівне. Схема ігор залишається така сама, переможець буде визначений у травні 2009 року.

- Сьогодні Ви говорите про розширення географії учасників, про сильні рівненські команди. Та пригадується один із перших Рівненських фестивалів КВН, тоді рівненській команді судді “одиниці” ставили...

- Я почну трохи раніше - з того часу, коли КВН тільки почав відроджуватися на Україні, і в Рівному зокрема. У 1987 році був проведений

ІІ фестиваль СТЕМІВ “Шалантух”. Це було моє перше знайомство взагалі із гумористичними заходами, адже мене призначили гідом хмельницького СТЕМу “ЮМОДЕС (юмор - дело серьезное)”. Ох, тоді я набігався, відшуковуючи додатковий реквізит для команди, розташовуючи їх в кімнатах, виконуючи їх найрізноманітніші прохання. Але й вони мені віддячили: свят-кування 4 місяців подружнього життя ми з дружиною Оксаною не забудемо ніколи, - так було тоді весело та смішно!

За деякий час, вже після закінчення інституту, я зустрівся з Сергієм Коверзою (на той час він працював у міському відділі з питань сім’ї та молоді. Він поскаржився, що того року на Обласному фестивалі КВН Рівненська команда “вилетіла” в першому ж турі. Вони виступили не просто погано, а дуже погано. Журі, не маючи в арсеналі оцінок “1” - вимальовували її на листах. Тож я разом із керівником СТЕМУ Рівненського інституту водного господарства Наталією Якубенко, а також сценаристом Анатолієм Убогим взялися за справу з намаганням поставити рівненський КВН на вищий щабель.

- І вам це вдалося! Ви заснували громадську організацію “КВН Рівненщини”, яка у 2005 році виграла грант Президента України для творчо обдарованої молоді для “Створення центру дозвілля Рівненського КВК клубу”...

- Створення громадської організації ні в якому разі не відбулося б без безпосереднього сприяння начальника відділу у справах сім’ї та молоді Михайла Волинця. І, справді, завдяки наполегливій та старанній роботі працівників організації, у 2005 році ми отримали Президентський грант. У результаті чого ми змогли орендувати приміщення в будинку Рівненської музичної школи №2. Там є все необхідне для підготовки найвеселішого заходу в Рівному. Тобто, і комп’ютери, і безкоштовний вихід в Інтернет, і необхідний реквізит.

- Прокоментуйте ос-тан--ні здобутки Ваших підопічних. Чим Ви можете пишатися? Якими є Ваші враження від останніх виступів рівненських команд КВН?

- З тих пір було проведено чимало змагань - і на території Рівного, і поза нею. Наші команди неодноразово здобували чимало нагород і звань. Про всі не розповім, бо про це потрібно вже книгу писати. Скажу лише про останні досягнення. З 1 по 6 жовтня у м. Затока Одеської області на Всеукраїнському фестивалі “Жемчужина у моря” усі 6 рівненських команд стали лауреатами. Як уже згадувалося, рівненська команда КВН “Аварія”(хлопці факу-льтету математики та інформатики РДГУ) стала бронзовим призером фіналу Чемпіонату України з КВН. Більше того, цього року вперше наші команди брали участь у трьох лігах творчого об’єднання “АМІК” О. Маслякова. У Слобожанській та Дніпровській лізі вони потрапили до півфіналу, а в Першій українській лізі в м.Одеса стали фіналістами.

Про пиріжки, шкільні вибрики та любов на все життя

(нотатки з особистого життя Віталія Ліпського)

Кожна людина, незважаючи на посаду та роль у громадському житті, своїми успіхами завдячує рідним та близьким. Ось і Віталій Володимирович вирішив поділитися своєю історією життя. Тим більше, якщо вона у нього така різнобарвна та цікава!

- Кажуть, Ваш шлях на велику сцену розпочався з бабусиної кухні...

- Я, так само, як мої мама та бабуся, корінний рівнянин. Бабуся Надія Платонівна відіграла в моєму житті дуже важливу роль. А тому вся її історія життя - це для мене цінний спогад. Незважаючи на пережиту війну та ранню втрату чоловіка, вона не розгубила якогось внутрішнього оптимізму, часто співала пісень. Бабуся гарно шила і вміла смачно готувати. Саме там, на нашій невеличкій кухні, й розпочалася моя історія жартуна-сміхуна. Уявіть собі малого хлопчиська в перешитих штанях, із бабусиними пиріжками в руках, що стоїть на стільці і горланить військово-патріотичні пісні. Ну, великим співаком не став, але любов до здоби, мабуть, вилилася у теперішні габарити (сміється- авт.). А якщо серйозно, то, швидше за все, саме від неї перейняв такий потяг до кулінарії. Готувати я вмію та люблю!

- Це правда, що Ваші щоденники та фото шкільних років знаходяться в музеї Рівненської ЗОШ №3? І не останню роль в цьому відіграла ваша мама?

- Мама моя, Тамара Арсентіївна, загалом людина старанна та наполеглива. Здобувши у ті повоєнні роки вищу освіту економіста, вона пропрацювала на одному підприємстві, а саме - на Рівненському заводі високовольтної апаратури, все своє трудове життя. І цей факт мене завжди вражав! Загалом мама - серйозна людина, але не без почуття гумору. Вона, так само, як я і мій брат (а заодно - помічник та порадник) Юрій, навчалася у ЗОШ №3 Рівного. І, ось, коли школа організовувала музей, мама вирішила віднести туди мої шкільні фото та щоденники. Там, поруч із оцінками, вчителі не скупилися на зауваження з приводу моїх веселих витівок! Можете завітати та переконатися! (сміється - авт.).

- А що то за славнозвісну дискотеку Ви влаштували напередодні 1984 року? Чому завуч школи ледь не посивіла?

- Пам’ятаю шкільний вечір напередодні Нового 1984 року. Ми вирішили зробити ту дискотеку незабутньою. Хтось приніс магнітофон, хтось - підсилювачі, зробили стробоскопи, і навіть кустарну електричну гірлянду. Все ніби непогано, тільки от розетка в спортивному залі лише одна. А цього, звісно, мало. Ось і прийшла ідея викрутити лампочку під стелею(!) і туди під’єднати кабелі. Коли на порозі спортзалу з’явилися наші наглядачі - завуч і вчитель фізичного виховання - то була німа сцена, але про це вони взнали після дискотеки.

Ох, і попало мені тоді “на горіхи”. І від мами, і від татка. Але, в цілому, мій тато, Володимир Павлович, будівельник за освітою, був людиною розважливою. Мав страшенно багато друзів. Дуже любив жартувати. Тож оця смішинка мені від нього передалася в генах. Тоді він теж сварився більше для виду.

- Навіть знайомство з майбутньою дружиною у Вас було незвичним. Ви навчалися на одному курсі в одній групі в інституті, але дружити стали не одразу. Чому?

- Навіть не знаю. Ми навчалися разом не один місяць, і тільки через півроку вирішили познайомитися ближче. А було це так. Мене, як завжди, призначили головним в організації свята 8 березня для дівчат нашої групи. Свято минуло добре, усі були задоволені. Тільки одна дівчина захворіла, тож я, як справжній мужчина (сміється - авт.), вирішив не залишати її поза увагою і піти привітати вдома. Вийшло так, що я пішов не сам, а з найкращою подругою хворіючої, Оксаною. Ось і йдемо поруч пліч-о-пліч вже більше 19 років. Оксана мені подарувала сина Павла та доньку-щебетуху Юлію.

І хоча діти ще малі, я маю надію, що в майбутньому вони продовжать мою справу. Адже не забуваймо лозунг усіх українських КВН-щиків: “З нами завжди веселіше”!

ТРУДОВИЙ ШЛЯХ ВІТАЛІЯ ВОЛОДИМИРОВИЧА ЛІПСЬКОГО

1984р. - закінчив ЗОШ №3

1991р. - закінчив Рівненський інститут інженерів водного господарства за спеціальністю інженер-гідротехнік

1991р. - електромонтажник СПМК-514

1991р. – виконроб МПП “Профбуд”

1996р.– будівельник ПФ “Сократ”

1998р. - головний спеціаліст управління у справах сім’ї та молоді РОДА

1999р.- заступник начальника управління у справах сім’ї, молоді РОДА

ФІРМОВИЙ ПЛОВ ВІД ВІТАЛІЯ ЛІПСЬКОГО:

взяти чавунний казанок, налити туди 200 г олії. В сильно киплячу олію додати, порізані кільцями, 3 великі цибулини, зверху - порізані на шматочки 0,5 кг свинини, зверху натерти 3-4 морквини, поверх моркви - шар рису, приблизно 0,5 кг. Це все залити окропом, зменшити газ і залишити під кришкою тушкуватися близько 45 хв. Після цього вміст казанка перекинути на тарілку. Смачного!