Андрій Пермяков: “У людях ціную відвертість, небайдужість та посмішку”

“Спочатку люди сплачують послуги, а потім витрачаються на їжу, одяг, розваги”

- Андрію, розкажіть, що входить в обов’язки менеджера із зовнішніх зв’язків, адже це порівняно нове поняття?

- Справді, не всім відомо, що передбачає ця професія. Навіть серед журналістів мене сприймають як прес-секретаря. До моїх обов’язків ще входять такі напрями, як внутрішні комунікації - у середині “Рівнеенерго”, так і в корпорації, підготовка різних акцій, спрямованих на безпеку населення та підвищення культури платежів, небезпеку крадіжок електрообладнання й електроенергії.

- Де проходили свої “університети”?

- Я навчався в РДГУ на факультеті іноземної філології, мені подобалося, усвідомлював, що ці знання колись знадобляться. Пізніше закінчив юридичний факультет Київського національного університету імені Т.Шевченка. До речі, на своїй нинішній роботі починав працювати перекладачем.

- А де здобували свій досвід?

- Це зараз у інститутах навчають зв’язків з громадськістю, а коли я починав, цей напрямок був розвинений дуже мало. Але не всьому можна навчитися в інституті, треба мати внутрішнє відчуття професії, уміння спілкуватися, бути толерантним. Багато приходить з досвідом.

Зараз, наприклад, є певні асоціації піарщиків України, проходять конгреси, можна спостерігати, як розвивається цей напрямок.

Але у моїй професії необхідно більше практики і відчуття моменту, певні стандарти. Коли усі однаково роблять одну й ту ж справу, це не завжди добре, треба шукати нестандартні методи.

Ще один момент. Коли прийшла корпорація “Ей-І-Ес” у Рівне, на керівних посадах працювали іноземні фахівці, які мали власний досвід роботи.

- В яких країнах Вам довелося побувати завдяки своїй роботі? Які Ваші враження та спостереження від цих поїздок?

- У нас все намагаються робити за високими стандартами, не завжди, можливо, це вдається. Я був у Казахстані, Англії, Бразилії, тож можу порівняти.

І у Бразилії, і в Англії, і США трапляються аварійні відключення електроенергії, є проблеми і з безпекою, з платежами - трохи менше: там спочатку люди оплачують послуги, а потім витрачаються на їжу, одяг, розваги. У нас же цей ланцюжок починається далеко не з оплати комунальних послуг.

Бразилія - це зовсім не “страна диких обезьян”, вона, наприклад, дуже вирізняється своєю архітектурою. Коли я пішов у гості до друзів, мене вразило те, що, коли вийшов з ліфту, побачив, що немає… сходинкової клітки, натомість переді мною одразу було четверо дверей, тобто ця площа була віддана людям у користування.

Одразу виникло питання - а як же меблі в квартиру заносити? Мені ж відповіли, що для цього є вантажний ліфт, який під’їжджає до кожної квартири окремо.

Там також немає такого, що ніхто ні за що не відповідає. У Бразилії функціонує щось на зразок наших кондомініумів і, мені здається, що досить успішно.

Наприклад, за електроенергію відповідає власник будинку, який збирає плату з мешканців і платить безпосередньо у компанію.

- А які акції організовуються Вашою компанією? Як Ви стимулюєте населення оплачувати послуги?

- На день захисту прав споживачів ми відзначаємо подарунками тих мешканців, які вчасно платять за послуги, і самі отримуємо від цього задоволення.

Багато розповідаємо на радіо, телебаченні про безпеку населення, виховуємо у дітей культуру споживання електроенергії, влаштовуємо дні енергобезпеки перед літніми канікулами, проводимо акції для школярів молодших класів разом із журналом “Пізнайко” та освітянами.

- Певно, 90 відсотків негативу, який іде на підприємство, проходить через Вас. Це все-таки непроста робота, як Ви з цим справляєтесь? (під час нашої розмови телефон Андрія Пермякова практично не змовкав, - авт.)

- Я вже до цього звик. Буває й таке, що мій мобільний від дзвінків розряджається за день.

- Вам подобається Ваша робота? Як щодо можливостей кар’єрного росту?

- У великих компаніях є великі перспективи, особливо, коли це стосується технічної сторони.

Моя ж функція стала. Може, мені було б цікаво попрацювати в іншій компанії цієї ж корпорації, але потім повернутися, бо мені подобається колектив. Саме тому я не люблю, коли погано ставляться до “Рівнеенерго”, знаючи, як люди там працюють, скільки вкладають сил…

Взагалі, ми намагаємося працювати “прозоро”, до нас люди звертаються зі своїми проблемами, за поясненням якихось ситуацій чи навіть поскаржитися. Ми одразу реагуємо на такі речі.

Наприклад, до нас часто телефонують, коли проблеми виникають у ЖКП, бо до них зазвичай важко додзвонитися і щось вирішити.

“Пишіть еротичні детективи або якісь політичні речі”

- Днями в облмуздрамтеатрі відбулася презентація Вашої збірки віршів. Як давно Ви їх пишете і чому?

- Вірші пишу ще зі школи. Таким чином я спілкуюся з людьми, можливо, трохи по-іншому, але це теж свого роду комунікації.

Це моя перша персональна збірка, раніше я друкувався в альманахах, різних журналах (вони брали мої вірші з Інтернету).

- Збірка має назву “Сквозь”. А чи не було якогось остраху- показувати себе наскрізь?

- Звісно, я розумію, які наслідки можуть з того бути, але водночас вважаю, що є люди, яким це буде цікаво.

Хоча, коли спілкувався з київськими дистриб’юторами літератури, вони казали, що такий жанр на ринку не котується, тим паче, що ім’я “не розкручене”: “Пишіть еротичні детективи або якісь політичні речі - вони підуть”, - радили мені.

Водночас багато підтримки отримав від моїх київських друзів, завдяки яким я зміг повірити у свої сили. До того ж, читаючи сучасну поезію, зрозумів, що я нічим не гірший від інших авторів.

- А чия поезія подобається Вам?

- Я читаю українську, російську, іноземну поезію. Маяковський, Пастернак, Євтушенко, Пушкін, Бодлер, Рембо - мої улюблені поети. Останнє, що прочитав - твір французького письменника Уільбека.

“Ви ж сидите, п’єте коньяки, чорну ікру ложками їсте…”

- А як Ви відпочиваєте?

- Люблю відпочивати із сім’єю, з друзями.

- Що цінуєте в людях?

- Відвертість, небайдужість та посмішку. Ще ціную почуття гумору, яке дуже допомагає у моїй роботі.

Одного разу мені зателефонувала жінка з Рівненського інституту культури РДГУ й попросила “допомогти меблями для спектаклю”: “У вас же там багато грошей, ви ж сидите, п’єте коньяки, чорну ікру ложками їсте”, - каже вона.

“Скажіть точно, на якому поверсі, я зараз туди підскочу, щоб і мені залишилося”, - відповідаю. Жінка з обуренням кинула слухавку.

Моє ж здивування, натомість, було щирим, особливо зважаючи на те, що у нас на підприємстві суворо заборонені подібні речі й вживання алкоголю зокрема. І звідки у працівника інституту культури така думка?

- Про що Ви мрієте?

- Про певні поетичні здобутки, хочу відбутися як поет. А ще мрію, щоб не було хвороб, у фізичному та розумовому сенсі (особливо з огляду на нашу політичну еліту, як подивишся, то там багато вірусів).

- Ви вважаєте себе успішною людиною?

- Ну, це з якого боку подивитися. Для одних успіх - це певні фінансові досягнення чи матеріальні блага, для інших, наприклад, артистів, письменників - це любов глядачів, читачів.

А для мене - це і матеріальне, і духовне задоволення, а також гарний настрій, бо коли він є, то є і здоров’я, і кохання, і фінансові питання вирішуються… Тоді, на мою думку, й людина успішна.

ВетеРАНЫ

Уходят от нас ветераны,

Ветеранам наносят раны,

Ветеранам не по карману

Заплатить за воду из крана,

А не то чтоб купить бананов,

И уходят от нас ветераны.

С каждым годом их меньше и меньше,

Ветеранов - мужчин и женщин.

И хоронят опять ветеранов,

С каждым днем их меньше и меньше,

С ветеранами бой неравный

Тихо память ведет человечья.

Благодарный внук в День Победы,

Я иду на могилу к деду.

Как живой, он стоит предо мной.

В однокомнатной штаб-квартире,

Ветераны Второй Мировой

Навещают, и картошку в мундирах

Варят. Долго глядят в стаканы.

Выпивают, не запивают,

Запевают песенку пьяную:

“С неба звездочка упала

прямо Гитлеру в штаны,

Все ему там оторвало,

Лишь бы не было войны…”

Ветеранам не по карману

Выносить эксперименты страны,

И уходят от нас ветераны

От другой умирая войны.

Ветераны Афганистана

Так заботами окружены:

Кормит с ложечки сына мама:

“Хорошо, что здесь нет войны…”

Задаются вопросами парни:

За какие грехи и чины

Превратились камни Афгана

В непролазные горы Чечни?

Благодарный внук в День Победы,

Я пришел на могилу к деду

Рядом женщина согнула спину.

Убирает на могиле сына.