Алла Ліхачова - в ефірі та поза ним

Напередодні Дня працівників радіо, телебачення та зв’язку ведуча та редактор служби інформації “Радіо Трек” Алла ЛІХАЧОВА розповідає про своє життя.

“З першого разу мене на радіо не взяли...”

- Активна, запальна, не така, як усі, “з перчинкою” - це все про тебе?

- Не знаю, чи дійсно я настільки вже оригінальна, але те, що буваю занадто емоційною та відвертою, то це правда. Іноді навіть картаю себе, але, як мені здається, це більше стосується мого позаефірного життя.

- Ти завжди такою була?

- Мені здається, що завжди: і в школі, і в інституті, і на роботі я намагалася бути собою, і слава Богу, стосунки з іншими людьми в мене при цьому складалися нормально. Хіба, може, викладачі мене не дуже любили за надто впевнену поведінку, але я мала непоганий козир - завжди гарно вчилася, тож до мене не було як причепитися (сміється, - авт.).

- Де навчалася?

- Я із червоним дипломом закінчила наш Рівненський педагогічний інститут за спеціальністю психологія та англійська мова, але жодного дня за фахом не працювала. Хоча, мабуть, змогла б працювати у цій сфері, але хто знає, як тоді склалося б життя.

- Алла, ти працюєш на “Радіо Трек” фактично з самого початку. Пам’ятаєш той день, коли прийшла сюди вперше?

- Авжеж, пам’ятаю! Я прийшла за оголошенням. Думала, якщо у мене голос гучний, цього буде достатньо… Співбесіда проходила в “Обнові” на третьому поверсі у сесійній залі, де зараз засідає міська рада. Пригадую, що претендентів працювати на першій місцевій радіостанції було дуже багато. Завдання нам усім давали просте - розказати про себе. Та саме через свій “нерадійний” голос я цей іспит не пройшла. Однак, через місяць-другий мені зателефонували й сказали, що хочуть, аби я все-таки спробувала себе. Пам’ятаю, що спочатку було дуже важко, ми довго тренувалися, бо на радіо використовувалася новітня для того часу техніка, я особисто ні з чим подібним знайома не була: доводилося одночасно і говорити, і робити якісь технічні речі, але потім у мене в один момент усе почало виходити.

- Цікаво, а які зараз вимоги до ведучого, чи надто все змінилося з того часу, як ти сюди прийшла?

- До людини, яка сьогодні приходить до нас на роботу, критерії набагато вищі, на мою думку. Тоді ми усі були майже на одному рівні, разом вчилися, а тепер новий працівник має за місяць чи два навчитися тому, до чого ми йшли кілька років. Тобто, тим, хто приходить зараз, з одного боку, складніше, а з іншого - ми можемо навчити, порадити, підказати.

- Як відбувалося твоє становлення як радіожурналіста?

- Багато мені дало те, що я їздила на тримісячні курси BBC у Києві, була у ВРУ, у будинку Уряду. Саме після цього навчання і почала виходити програма “Контрапункт на радіо Трек”, яка вимагала чимало зусиль, але завдяки якій я й здобувала досвід, вчилася. Спочатку ж я працювала ведучою програми “Juke Box Hero” (передача про рок-музику 60-70-х років).

- До речі, а яку музику ти любиш слухати сама?

- Звісно, рок, інакше не бралася б за подібний проект. А до “важкої” музики мене привчав батько з самого дитинства. У мене вдома було жорстке табу на естрадних виконавців, зате завжди звучала музика “The Beatles”, “Uriah Heep”, “Slade”, Ozzy Osbourne, Jimi Hendrix. І дотепер я люблю цю музику - у мене навіть рінгтони на телефоні - твори цих виконавців.

- А діти розділяють музичні смаки мами?

- Звичайно, я кажу своїм дітям (восьмирічному Єго-ру та трирічній Поліні, - авт.), яка музика, на мою думку, є найбільш гідною того, щоб її слухати. Але все ж таки це діти і вони більше засвоюють щось лише тому, що батьки запроваджують певні правила. Наприклад, якщо ми з чоловіком не слухаємо російської попси, то й діти про неї мало знають. Зате вони люблять українських виконавців, наприклад, Lamу. Ми, до речі, усією сім’єю ходили на її концерт у Рівному і отримали просто неймовірне задоволення.

- А хто з дітей в тебе вдався?

- Син дуже на мене схожий. У Єгора такий самий емоційний характер з різкими переходами від гарного до поганого настрою. Здібностями він також у мене – йому легко дається іноземна мова, зате гірше з точними науками. А ще він із п’яти років займається плаванням, яким колись захоплювалася і я.

“Робота на радіо - ідеальна для мене”

- Ти зараз не лише ведуча, а й редактор служби інформації “Радіо Трек”. Який формат її роботи?

- У першу чергу, це оперативність та неупередженість. Щоб інформацію швидко передавати в ефір, необхідно слідкувати за новинами у місті, області, країні, “варитися” у цьому всьому. Ми намагаємося бути в курсі того, про що у нашому місті говорять люди, що їх цікавить – подорожчання вартості проїзду, тепло в оселях тощо. Якийсь обривок інформації, фрази вже наводить на роздуми, надихає на нову ідею...

Принагідно хочу відзначити, що ми свідомо не даємо “чорнухи”, намагаючись уникати негативу, адже основне завдання “Радіо Трек” - створювати людям позитивний настрій.

- Чи коли-небудь думала про те, щоб змінити роботу?

- Робота на радіо - ідеальна для мене: завжди у курсі подій, зустрічаюся з цікавими людьми, тут немає рутини, і це мені дуже подобається. Я пишаюся своєю роботою, адже працюю на радіостанції, яка задала тон нашим майбутнім конкурентам. Ми були першими, все нове йшло тільки від нас, і вже наш досвід використовували на інших місцевих радіостанціях.

- А що скажеш про колектив?

- Колектив у нас згуртований і дружний, усі в курсі справ одне одного. Це моя друга сім’я, бо ми спілкуємося одне з одним навіть частіше, ніж з рідними. Наш колектив також дуже демократичний, тут дослухаються до думки більшості. Якщо часом говорять, що в якихось ЗМІ у чомусь обмежують журналістів, то у нас такого ніколи не було, на “Радіо Трек” немає пресингу, натомість, є можливість вільно дихати. Думаю, слухачі звернули увагу на наш мовний формат - ми усі працюємо в одному ключі. Хоча в кожного є своє обличчя, водночас відчувається єдина стратегія у нашій роботі.

- Що відчуваєш, коли працюєш у прямому ефірі? Дуже складно?

- Після стількох років роботи кожен з нас технічно робить все автоматично - ставить музику, заставки. З’явилося відчуття того, як це зробити красиво. Тож більше уваги можу приділити тому, що говорю. Коли сідаєш в ефір, незалежно від настрою - навіть інтонація змінюється. Правда, і до цього часу трапляються певні курйозні ситуації. Нещодавно подзвонив слухач, хотів привітати дружину, яка була ще в пологовому будинку, з народженням дитини, а я не встигала підібрати потрібну пісню, тож поспіхом вибрала Носкова “Это здорово”. Думаю: “Підійде!”. Вмикаю, а вона починається зі слів: “В этом мире я гость непрошенный”… Сподіваюся, що слухач того не помітив або пробачив мені таку недолугість і звертав увагу лише на те, що “это здорово!”.

“Коли у моєму житті настає спокій, виникає відчуття, що я щось втрачаю”

- Чим ще любиш займатися, окрім роботи на радіо?

- Коли у мене з’являється вільна хвилина, намагаюся себе зайняти чимось новим. Перебуваючи у декретній відпустці, закінчила водійські курси. Взагалі, коли у моєму житті настає спокій, у мене виникає відчуття, що я втрачаю можливість зробити щось корисне, тому й постійно шукаю собі щось нове. Зараз, наприклад, я навчаюся у НУВГП на менеджера. Коли прийшла на посаду інформаційного редактора, зрозуміла, що повчитися керувати людьми буде не зайвим. Тож вчуся заочно, день у день, і не заради диплому, а щоб отримати знання і якусь користь від того навчання.

А якби були час і можливість, то їздила б по світу, бо дуже люблю мандрувати. Але, на моє переконання, подорожувати треба усією сім’єю. Наприклад, якось ми разом із дітьми об’їздили усі найближчі до Рівного замки, були у Збаражі, Підгірцях, в Олесько, Львові, Кременці, Кам’янці-Подільському.

- А в яких країнах ти вже встигла побувати?

- Я була у Швеції, Польщі, Туреччині, Угорщині. Найбільше вразило перебування у Швеції, куди я їздила на курси журналістики, на яких нас знайомили з роботою тамтешніх телебачення та радіо.

- Щось звідти запозичила?

- У них усе не так, як у нас! Мені робота їхніх ЗМІ нагадала роботу державних радіо і ТБ. Хоча, може, я й помиляюся - не довелося там бувати. Процес випуску шведських радіопрограм дуже подрібнений, обов’язки надто розподілені. На “Радіо Трек” кожна людина може самостійно зробити інформаційний продукт від початку до кінця - від запису, мон-тажу - до виходу в ефір. У них не так, але сама Швеція прикольна.

Під час нашого перебування там мер одного з міст розтратив гроші громади і сам написав заяву на звільнення! Це був скандал на усю країну, який практично розгортався на наших очах. Дуже мене це тоді вразило. А ще там був дуже низький рівень безробіття. Ми зустрічалися з мером невеликого містечка Норчопінг, який розповів, що на усе місто - всього десять безробітних, і то їх усі знають, бо це психічно нездорові люди. Там система працює так, що просто неможливо бути безробітним! Перекваліфікація, якісь курси - і ти знову працюєш, допомогу ж з безробіття довго платити ніхто не буде. А ще мені сподобалося, наскільки у шведів високий соціальний захист працюючих. Тут тобі й обіди за рахунок фірми, і кімнати відпочинку, і медицина та освіта там по-справжньому безкоштовні.

Тоді подумала: я б тут не змогла жити. Мені здавалося, що там просто нудно, про що б я розповідала на радіо? А зараз, коли пройшов певний час, коли у мене є сім’я, діти, я б про таке життя просто мріяла, коли у країні все продумано і створені такі умови, щоб людині було легко жити.

- Чи є щось, чого ти не любиш?

- Не люблю самотності. Не люблю бруду в наших під’їздах, не люблю, коли люди смітять. Той бруд характеризує наше життя і наше ставлення до самих себе.

- А що ти любиш?

- Люблю, коли діти бігають по хаті, галасують - тоді все нормально. А ще люблю бути завжди занятою. Люблю читати.

- Що саме читаєш?

- Піддаюся впливові реклами - читаю те, про що говорять. Це Ірен Роздобудько, Юрій Андрухович. Останнє, що я прочитала - “Похороните меня за плинтусом” Павла Санаєва.

- Хто твій найкращий друг?

- Найкращий мій друг - це мама. Вона відкриває мені тверезий погляд на багато речей.

- Що для тебе є найбільшою цінністю у житті?

- Сімейні цінності для мене - на першому місці. Робота на радіо - творча, зазвичай творчі люди трохи дивні, емоційні. Тому для мене дуже важливо, щоб у сім’ї була підтримка та розуміння.