Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №219 від 22.12.2005p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477

#Життя фотомитця

Анатолій Мізерний

Анатолій Мізерний навіть привидів фотографував

А заради кількох знімків виліз на верхівку підйомного крана,

що будує другий блок нетішинської «атомки»

Роботи цього майстра можна побачити будь-де, бо фотографує як для виставок, так і для ілюстрацій в друкованих ЗМІ. Його ніколи не переслідувала лінь, а через юнацький азарт жодного дня не сидів без роботи. Про кожну зі своїх робіт фотограф може розповісти цікаву історію, а то й ризиковану пригоду. Адже тільки справжній митець заради єдиного фотознімка зважиться видертися на величезну висоту, опираючись сильному вітру та тримаючись за опору лише однією рукою.

- Народився я у мальовничому селі Рідків Радивилівського району, - розповідає Анатолій Мізерний (на фото). - Любов до фотографії мені передав батько, який, можна сказати, був універсально-талановитою людиною. Одночасно міг займатися багатьма справами, і все у нього виходило. Вмів також грати на всіх музичних інструментах, які потрапляли до рук, і ставити вистави. Якось, ще хлопчиком, побачив бабусю, яка йшла на пагорб і несла крісло. На моє питання «куди вона йде», старенька відповіла, що Василько (мій батько) знову виставу ставить, і треба якнайраніше місце зайняти, бо потім не буде навіть де стати. А ще батько багато фотографував, і за архівом його знімків можна було писати історію села. Я частенько залазив у його шухляду, брав фотоапарат без плівки і «клацав» усе, що бачив. Коли ж тато робив фотознімки, то дозволяв допомагати йому. Я прикріплював знімки до мотузки, натягнутої між деревами, але вітер їх часто зривав, тому доводилося бігати за ними по всьому садку.

Доля привела пана Анатолія у Рівне, де він і навчався на філологічному факультеті гуманітарного університету. Багато читав, а потім і сам почав писати, але покликання все ж взяло гору, тому на перших студентських канікулах пішов працювати і на отримані кошти купив фотоапарат. П'яте березня 1989 року стало визначним днем у житті фотографа, адже тоді він зарядив фотопристрій першою плівкою і став фотографувати все і всіх. Якось, проходячи повз Покровський собор, він став свідком затору, в якому стояло 15 знеструмлених тролейбусів. Це настільки вразило митця, що фотографував аж до закінчення плівки. Це були перші спроби майстра віднайти свій неповторний стиль.

- Зрозумівши, що на цьому можна і заробляти, вирішив відіслати кілька знімків у газету. Коли ж їх надрукували, то з'явився справжній азарт. Я і писав для газет, і знімав… Одного разу навіть друк газети аж на кілька годин затримали, бо чекали моєї ілюстрації.

Але одного дня постала дилема, що обрати: слово чи фото. Зрозумівши, що останнє бере гору, пішов на «творчі хліби» і вирішив створити щось своє. Відвідуючи театр, постійно фотографував прем'єри, а з часом заснував тут свою фотостудію та оновив усі портрети театральних акторів. Буває, що митці надають перевагу лише одній тематиці: чи то пейзажам, чи портретам. Я ж люблю фотографувати все, адже в кожній речі можна знайти свою «родзинку». Ось нещодавно побував в Острозі в чернечих келіях, де, за переказами, блукають привиди. Часто чув від знайомих, що там і апаратура відмовляє, і об'єктиви ламаються. Може, в тих, хто заходить в келію з поганим наміром, і не працюють фотоапарати, але в мене працювали. Видно, привиди виявилися до мене прихильними.

Рівненський фотомитець вже давно співпрацює з Острозьким музеєм-заповідником та знатними людьми міста, тому саме в цьому місті, на огляд його жителів, вирішив представити персональну фотовиставку «І кожну мить візьму на згадку…». Спочатку хотів включити туди лише роботи, відзняті в Острозі, але згодом додав до «персонали» світлини зі всієї України. Оскільки виставка розташована в замку, то й тематика фотографій була переважно замкова. Хоча присутні на ній і пейзажі, і портрети різних людей.

На майбутнє фотомайстер готує новий проект, але він має стати сюрпризом для рівнян, тому й тримає поки що задум у таємниці.

22.12.2005Наталія МОРОЗЮК



Рівне-Ракурс №10 від 22.12.2005p. 
На головну сторінку