Михайло Мікула: “Коли розслідуєш справу - вирішуєш долю людини”

“Одне діло - порушити кримінальну справу, інше - довести вину”

Хоча Михайлові зовсім нещодавно виповнилося 32 роки, на його плечі вже покладена неабияка відповідальність - керувати слідчим відділом. А сталося все тому, що його відданості сп-ра-ві, наполегливості в роботі, аналітичному складу розуму, енергії і заповзятості можна тільки позаздрити. Ці риси побачило й оцінило керівництво, тому-то кар’єра Михайла складалася досить швидко.

Як же львів’янин опинився у Рівному? Після закінчення залізничного технікуму у Львові перед юнаком постало питання: йти цим шляхом далі чи обрати щось інше. Оскільки Михайло мав схильність до гуманітарних наук, то вирішив поступати на юрфак, а точніше - на факультет військової прокуратури. Навіть ко-ли здавав документи до Національної юридичної академії ім.Яро-слава Мудрого у Харкові, знав, що працюватиме лише у прокуратурі, хоча була можливість потрапити і в юстицію, і в СБУ. Щоправда, чомусь ніколи не хотів працювати у міліції.

Тож після закінчення навчання за направленням потрапив у Рівне. З 2001 по 2005 роки працював старшим слідчим прокуратури міста Рівного, з 2005 по 2008 - слідчим з особливо важливих справ прокуратури Рівненської області, а з квітня цього року працює на посаді начальника слідчого відділу прокуратури Рівненської області.

- Мені пропонували на вибір: бути помічником прокурора або - слідчим. Я обрав останнє, - розповідає Михайло Мікула. - Ця робота більш жива, ти реально розкриваєш злочини. Одне діло - порушити кримінальну справу, інше - довести вину, а це різні речі.

Особливістю професії слідчого, на думку Михайла, є, перш за все, нестача часу - робота практично не має часових обмежень, раніше часто-густо доводилося й ночувати на робочому місці - і ніякого особистого життя.

Тож не дивно, що й свою половину він обирав за професійною ознакою (хоча - не факт - авт.). Дружина Вероніка теж працює у прокуратурі. Вона - заступник начальника відділу захисту майнових, інших особистих прав і свобод громадян та інтересів держави.

Цікаво, що подружжя закінчило навчання в академії в одному році, більше того - вони вчилися на паралельних потоках, але знайомі не були. Зараз Вероніка перебуває у декретній відпустці, нещодавно народила сина. Не так давно подружжя отримало відомчу квартиру, але встигло пожити й у гуртожитку. Хоча Вероніка з Рівного, та хотіли жити окремо від батьків, бути самостійними. А Михайлові довелося протягом семи років відчувати усі радощі гуртожиткового побуту, особливо запам’яталася відсутність води - і гарячої, і холодної. Приїжджаєш з роботи пізно - а її немає. Та начальник слідчого відділу не скаржиться.

Повертаючись до особливостей у роботі слідчого, необхідно сказати й про ще одну.

- Коли розслідуєш справу, ти, по-суті, вирішуєш долю людини: затримуєш, береш під варту… Постає питання з погляд моралі, адже ти позбавляєш людину найдорожчого - свободи. Але якщо говорити про вбивство, то чи можна назвати ту людину людиною? Водночас треба приховувати свої емоції, не виказувати особисте ставлення, - вважає Михайло Мікула.

А до професійних якостей слідчого, на його переконання, слід віднести вміння швидко, оперативно і правильно прийняти рішення, керуючись Законом. До того ж, слідчий повинен бути водночас спритним і посидючим, адже аналіз матеріалів є левовою часткою цієї роботи.

“Злочини щоразу ускладнюються, тож мусиш удосконалюватися й ти сам”

Оскільки Михайлові довелося працювати і у міській, і в обласній прокуратурі, він може дещо порівняти специфіку роботи у цих структурах:

- І там, і там є свої особливості. У міську прокуратуру я прийшов практично без досвіду, після закінчення вузу, тож спочатку вчився. У слідчого в день могло бути до шести справ, до того ж - чергування.

У прокуратурі області справ менше, але натомість вони більш об’ємні, за місяць їх не розкриєш. Скажімо, коли розслідуєш вбивство, то, розкривши справу один раз, потім йдеш за шаблоном, а розкрити, наприклад, економічні злочини, хабарництво, на мою думку, значно складніше, бо злочинці щоразу їх ускладнюють, тож повинен удосконалюватися і ти сам, - розповідає Михайло Мікула.

У пам’яті слідчого залишилися перші та останні справи:

- Коли я прийшов на роботу в міську прокуратуру, у жовтні 2001 року, одразу потрапив на вбивство на вул.Данила Галицького. У мене був шок, звісно, я мав певні очікування щодо моєї роботи і усвідомлення, що буду зустрічатися з подібними речами, але я не думав, що це буде настільки важко.

Запам’яталася й остання справа - з обвинувачення працівників управління податкової міліції ДПА за статтею 368, частиною 2 - вимагання та отримання хабара. Особи, які обвинувачувалися у скоєнні злочину, займали досить високі посади, зокрема, заступника начальника податкової міліції області. Сума хабара, як для Рівненської області, була досить великою. - 10 тисяч доларів і 50 тисяч гривень, тобто, більше 100 тисяч гривень. Зараз ця справа розглядається Ковельським міжрайонним судом.

Загалом, за словами Михайла Мікули, у цьому році слідчим відділом спрямовано до суду п’ять справ щодо хабарництва, до того ж, щодо працівників міліції, податкової Дубенської ОДПІ. У Перебродах був випадок, коли побили працівників міліції, і треба було з’ясувати, хто із 30 осіб це вчинив. У відділі розслідується також кримінальна справа, роз--почата ще у 2006 році, щодо працівника банку, якого звинувачували у розкраданні коштів на суму понад два мільйони гривень. А так довго розслідується тому, що особа з 2006 року і до недавнього часу знаходилася у розшуку. Працівниками відділу також ведуться справи із незаконного відшкодування ПДВ.

- Ми розслідуємо справи різного характеру, наприклад, до суду була направлена кримінальна справа з обвинувачення судді Березнівського району у хабарництві. Інша - коли працівники міліції виїхали постріляти, в результаті чого хлопцеві у серце потрапила куля, - розповідає Михайло.

У слідчому відділі прокуратури Рівненської області, яким керує Михайло Мікула, працює ще четверо слідчих, з січня 2007 року один із них постійно перебуває у групі Генеральної прокуратури України.

“Захищати людину, наперед знаючи, що вона винна, -

це не моє”

Звісно, робота слідчого вимагає від нього завжди бути у бойовій готовності, часу на відпочинок практично немає. Та все ж таки, коли видається довгоочікуваний вихідний, Михайло переважно їде до батьків у рідне місто Львів, а у теплу пору полюбляє виїхати з друзями на природу, до озера.

Своєрідною розрядкою для Михайла Мікули також є гра у футбол, яким він захопився ще у дитинстві:

- У футбол граю разом з колегами, переважно посеред тижня, після дев’ятої вечора. До речі, ми беремо участь у “Бізнес-лізі” “ОГО” з футболу. Також наша команда брала участь у футбольному турнірі пам’яті колишнього прокурора Луганської області Володимира Солодкого між прокуратурами, який організувала Генеральна прокуратура України. Протягом двох місяців ми їздили на Волинь, у Львів, приймали дружні команди у себе, в Рівному, у Вінниці ми зіграли півфінал з Одесою, а фінал - в Алчевську Донецької області. Дуже приємно, що ми вибороли почесне друге місце.

Михайло цінує командну гру не тільки у спорті та роботі, дружба для нього - не просто слова, а одна з найвищих цінностей у житті:

- У мене є друзі, з якими я вчився у технікумі, ми дружимо й до тепер. У людських стосунках насамперед ціную відданість та безвідмовність.

Як і у кожної людини, у Михайла є своя мрія - мати невеличку хатинку за містом, але не поблизу Рівного, а біля Львова, в якому він виріс:

- Спочатку навіть хотів повернутися у Львів працювати, та зараз - ні. Дружина місцева, звик, хоча, по-правді, Львів я люблю більше, - зізнається Михайло Мікула, - Але тут, у Рівному, тебе вже усі знають, і ти усіх знаєш, а це багато значить.

На запитання ж, чи хочеться щось змінити у роботі, житті, Михайло відповів:

- Багато хто з працівників прокуратури закінчує кар’єру працею адвокатом. Я ж до такої роботи не готовий, принаймні, поки що. Може, колись… Але захищати людину, наперед знаючи, що вона винна, - це не моє.