Лікуватися або харчуватися

Жодна людина не застрахована від інвалідності, яку спричиняють хронічні захворювання, дорожні аварії, різноманітні конфлікти, тюрми та інші життєві катаклізми. Групи статусу - різні, а ось відчуття й переживання в усіх приблизно однакові.

У нашому суспільстві інвалід - зайвий для всіх. Почнемо з пенсії, яка становить 400-600 гривень. Якщо з неї вирахувати плату за квартиру, комунальні послуги і телефон, витрати на ліки та розділити залишок на 30 днів, про харчування годі й мріяти. Нічого не залишається на теплий одяг і зручне взуття, на виховання дітей, обов’язкове щорічне лікування для перекомісії. Мало кому відомо, що людина, яка оформлена по догляду за інвалідом першої групи, отримує лише 9 гривень на місяць і не має права працювати!

Ненормальним є й черга на поліпшення житлових умов (квартирний облік) тривалістю в 20-30 років, черга на отримання машини, яка просувається на 4-5 одиниць на рік...

Тому було б добре, щоб до депутатського корпусу хоч інколи обиралися люди з інвалідністю: вони могли б поставити проблему так, як вона виглядає насправді, а не так, як її бачать здорові люди.

Людям, які отримали інвалідність і залишилися наодинці зі своїми проблемами, потрібно говорити: не замикайтеся в собі, підійдіть до вікна - сходить сонце, ростуть дерева, падає дощ - життя продовжується! Тож усміхніться і зробіть щось добре для себе й оточуючих. І нехай це стане вашою щоденною потребою.

Такі лозунги щодня проголошують члени Всеукраїнської громадської організації “Обличчям до істини”, яку очолює заслужений юрист України Володимир Турський. Він сам, на превеликий жаль, не бачить сонця, але вміє підняти дух, настрій, повернути наснагу до життя.

На переконання представників організації, суспільство, яке хоче бути здоровим, повинне робити наголос на ранній діагностиці попередження інвалідності, починаючи з дитсадка та школи, розвивати масову фізкультуру. Держава зобов’язана поліпшити умови проживання інвалідів першої-другої груп відповідно до санітарних норм, надавати інвалідам житлові субсидії. А колишні заощадження часів СРСР можна було б використовувати, як заставу для отримання пільгових кредитів на придбання житла, ліків, оперативне лікування, навчання дітей...

Органам соціального страхування не зайвим було б постійно інформувати інвалідів про зміни в законодавстві, розміщувати інформацію з прізвищами та телефонами депутатів і партійних організацій. А ще - створити магазини інваторгу, де інваліди могли б реалізовувати свої вироби, та музей, в якому були б представлені витвори інвалідів, яким усе в цьому житті дається втричі важче, ніж здоровим людям. Перелік пропозицій можна було б продовжувати, оскільки невирішених проблем багато...

Як би там не було, а життя продовжується. Тому звертаємося до всіх, хто нас чує: будьте милосердними! Просто відчиніть двері до знайомого інваліда, побажайте доброго дня тому, хто не може вийти з дому, розкажіть, що зійшло сонце, тому, хто його не бачить... А владні структури просимо: допоможіть суспільству зробити крок назустріч інвалідам.