Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №219 від 22.12.2005p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477

#Пишемо в газету

Маленький Василько в колі сім

З рідного дому - в притулок

На крик Василька ми вибігли на вулицю і побачили машину, яка зникла за рогом будинку...

- Зранку моя дружина, як завжди, готувала сніданок, - пише у листі, адресованому «РР», житель Березнівського району Володимир (прізвище редакції відоме). - Діти гралися у дворі. І раптом жінка почула крик п'ятирічного сина: «Мамо, тату, бабо!». Дитина кричала, вириваючись із рук людини в міліцейській формі.

Жінка вибігла у двір і побачила машину, схожу на міліцейську. Чоловік у формі схопив 5-річного Василька і поніс його до авта. Дружині вдалося забрати в нього дитину, але інший чоловік (а їх було п'ятеро) почав виломлювати дружині руки. Забравши хлопчика, він поніс його в машину, що від'їжджала від двору. В жінки почалася істерика.

Я в цей час відпочивав - у мене хворі ноги. Жінка прибігла в хату з криком, мовляв, у нас вкрали дітей. Я вибіг у двір, але побачив лише машину, з вікна якої зі слізьми на очах виглядали мої малюки і кричали...

У читача, мабуть, виникне питання: а з чого б це раптом міліції потрібні були наші діти? А їх, до речі, у нас троє. Поясню. Приблизно рік тому нас намагалися позбавити батьківських прав. Мотивували рішення тим, що я вчиняв вдома дебошири на очах у дітей, чим завдавав їх психіці шкоди. Але це не так.

Згодом ми дізналися, що наші діти знаходяться в дитячому притулку міста Рівного. Ми всією сім'єю взяли таксі і поїхали туди. Я не хочу описувати нашу зустріч - мені боляче. Напишу одне - плакали тоді всі: і діти, і ми. Байдужих не було навіть серед працівників закладу.

...Пишу ці рядки, а в самого сльози на очах. Для чого було влаштовувати всю цю «трагікомедію»? Старший син від пережитого стресу почав погано розмовляти. А він був розумним хлопчиком. Його в сім'ї любили всі, і він міг задати до тисячі питань, на які обов'язково отримував відповіді. Хто в притулку з ним буде займатися індивідуально? На одну виховательку - до двадцяти дітей. І кожному вона не в змозі приділити достатньо уваги. А наш Василько у свої 5 років вміє рахувати до чотирьох тисяч. Після кожного нашого візиту в притулок дітей силою тримають, тому що вони плачуть і рвуться до нас. Моя дружина, дивлячись на оце все, не витримала... Два рази хотіла покінчити життя самогубством.

Одна надія, що газета опублікує лист, і щастя вернеться у наш дім. Тому що сльози... Вони нікому не потрібні!

Кореспондент «РР» відвідала притулок, про який іде мова в зверненні читача, - побачити, в яких насправді умовах живуть діти. Про це - в наступному номері «РР».

22.12.2005



Рівне-Ракурс №10 від 22.12.2005p. 
На головну сторінку