Громадяни світу: Марiя де Сiкейра та Ігор Слюсарчук

Ця історія - про подружжя бразилійки та українця, про яких “РР” дізнався від начальника відділу громадянської еміграційної роботи з фізичними особами Рівненського міського відділу УМВС України в Рівненській області Лілії ДРАПЧИНСЬКОЇ, якій за родом занять часто доводиться допомагати іноземним громадянам. Ми ж вирішили почути її з уст самих героїв.

Початок...

Вони познайомилися в Лісабоні, столиці Португалії. Марія де Сікейра була власницею галереї мистецтв у Сальвадорі (Бразилія). Перебуваючи у Португалії на навчанні, у спільного друга-бразильця, вона побачила замальовки Ігоря Слюсарчука. Тоді ж виявила бажання познайомитися з їх автором. Коли ж Марія та Ігор пізнали одне одного краще, вони вирішили не розлучатися. І от разом вони вже шість років, п’ять з яких - у шлюбі.

Хоча Марія, за її словами, бразилійка за походженням, вона вважає себе громадянином світу. У Бразилiї навчалася на факультетах вчителя молодших класів і португальської мови та літератури. Оскільки Бразилія - колишня колонія Португалії, між країнами підписані відповідні договори, є можливість навчатися. Тож Марія й скористалася цим і навчалася на факультеті філософії унiверситету в Коiмбрi (Португалія).

А Ігор, який народився й виріс у Рівному, хоча й був за спеціальністю бібліотекарем-бібліографом, врешті-решт обрав шлях художника, до того ж, професійного. Нині Ігор займається іконописом, є багато замовлень, зокрема, його роботи користуються неабияким попитом у Бразилії, де подружжя прожило останні чотири роки.

Марія ж працює менеджером Ігоря.

“Ми бачимо, що все

у житті - відносно”

Подружжя веде мандрівний спосіб життя, постійно подорожує по Європі, тож має можливість порівняти різні культури, звичаї та традиції, спілкуватися з різними людьми.

- Ставлення до конкретної людини, де б вона не була, залежить від самої людини, від обставин, адже скрізь, у кожній країні є свої позитивні та негативні моменти, - каже Марія, - є поняття “менталітет”, який нас відрізняє, хоча всі ми - люди. Усі чомусь думають, що стосунки можуть бути такими, якими ми їх звикли сприймати. Коли ж людина бачить, як живуть в інших країнах, то її світогляд розширюється, вона багато речей розуміє інакше.

Наведемо комічний приклад: якщо на Україні “дуля” має негативне значення, то у Бразилії, де переплітаються католицька, африканська та індіанська традиції, у Африці, Португалії вона означає побажання щастя, удачі.

- Я був дуже здивований, коли вперше побачив “дулю” на ланцюжку у мешканця Бразилії. А Марія вигукнула “Та це ж на щастя!”, - розповідає Ігор.

- Так, ми бачимо, що у житті все відносно. От і на Україні обручки носять на правій руці, а коли заручені - на лівій, а у нас - навпаки. Тож і доводиться мені міняти каблучки місцями, в залежності від перебування, - сміється Марія.

Різниця в менталітеті та традиціях

їх не лякає

Наразі подружжя вирішило пожити певний час на Україні, у Рівному. Та оскільки Марія - людина, яка любить життя в усіх його проявах, різниця в менталітеті та традиціях її не лякає, а, навпаки, приваблює.

- Мені дуже подобається ваша зима, клімат, - ділиться враженнями Марія. - Раніше сніг я бачила лише в кіно. Тож у мене було велике бажання, і водночас, великий страх, - побачити його насправді. Вперше в Україну я приїхала 10 грудня 2003 року. У віконце в літаку я побачила сніг і сказала: “Я не вийду, я помру!”. А потім закохалася у сніг, не можу без нього жити! Коли я його побачила вперше, у Києві, це було незабутнє враження. Я бачила засніжені куполи православних церков і відчувала себе героїнею книги Достоєвського.

За час перебування на Україні Марія Сікейра, окрім Києва та Рівного, побувала у Львові, в який просто закохалася, у Луцьку, відвідала Олеський і Підгорецький замки. Має бажання побувати в Одесі, Криму, Карпатах.

Навіть не знаючи української мови, вона добре орієнтується на вулицях Рівного, сама ходить пити каву тощо. Тут у неї з’явилися й свої друзі (а не лише друзі її чоловіка).

- Марія, мабуть, чи не єдина бразилійка, яка купається зимою в озері. Перший раз вона зайшла у Басівкутське озеро, коли надворі була температура мінус десять градусів, - розповідає Ігор.

Марія у захваті від українського фольклору, музики, національного одягу. Дуже полюбляє нашу консервацію, солодощі та шоколад. Окрім цього, вона впевнена, що у Рівному багато талановитих артистів, виступи яких вона намагається не пропускати.

Водночас Марія зізнається, що ненавидить бразильські карнавали, оскільки насправді вони дещо відрізняються від того, що показують по телебаченню. Там усе гарно, здебільшого транслюють змагання шкіл самби в Ріо-де-Жанейро, Сан-Паулу. В реальності ж, під час карнавалу величезний натовп, в якому грабують і навіть можуть вбити. Коли люди хочуть побачити справжній карнавал, вони наймають охоронців, які створюють спеціальний “коридор”, в якому можна безпечно танцювати. Щоправда, це переважно у великих містах. Справжній карнавал відбувається в таких містах, як Сальвадор і Ресіфе. Там дійсно усі танцюють, співають, радіють.

У свою чергу, Ігорю дуже подобається бразильська кухня. Марія була цим вражена, адже зазвичай не усі європейці люблять бразильські страви, оскільки вони мають надзвичайно специфічний запах і смак. Якщо в українців на столі майже щодня - картопля, то у Бразилії - рис та квасоля.

“Не все те золото,

що блищить”

Та не всі історії емігрантів такі вдалі. За словами наших героїв, якщо люди досягають чогось на чужій землі, то це дається їм великою працею.

Якщо людина перебуває в іншій країні нелегально, без відповідних документів, вона незахищена, бо не має ніяких прав. Скільки таких випадків, коли приїжджі, намагаючись щось заробити в Португалії, Іспанії, Італії, наражалися на небезпеку, зазнавали знущань. На кордоні їх зустрічав рекет, зазвичай це були наші ж бандити, які вимагали гроші. Або ще гірше - по приїзді на роботу в іноземну країну у людей забирали паспорти, і примушували робити ті речі, які за інших умов вони ніколи б не робили.

Зараз, звісно, ситуація щодо ставлення до емігрантів набагато краща, ніж кілька років тому. Наприклад, у Португалії утворилася велика громада українців, які підтримують одне одного. Вони добилися своїх прав, але цим людям довелося багато через що пройти, багато втратити. Як кажуть: не все те золото, що блищить.

- Держава - це наша домівка. І коли люди втікають з цієї домівки, то це проблема, насамперед, її господаря, - переконаний Ігор Слюсарчук.

Та, в першу чергу, все залежить від самої людини, від того, як складаються стосунки. Бо спочатку вони будуються на міжособистісному рівні, а вже потім - на правовому, політичному тощо. І за кордоном зустрічаються чуйні, хороші люди, готові прийти на допомогу.

Епілог

У Бразилії Різдво зустрічають 24-25 грудня, у великих містах гарно прикрашають вулиці, будівлі. І хоча за календарем - зима, там надзвичайно спекотно... Відтепер у Марії два Різдва - і католицьке, і православне.

- Я чекаю на сніг, - каже вона, - Напередодні свят бажаю, щоб усі були сердечними, щоб на своєму шляху знаходили все найкраще. Бажаю усім рівнянам, щоб скрізь їх приймали так добре, як мене зустрічають тут.