Аби викликати дітей, батько вдався до обману

… Залишилися самі доживати віку Чернюки. Старший син подався на Донбас, став майстром на шахті; донька порядкує в Одесі в салоні краси, а “мізинчик” після університету вчителює в столиці. Листи від них рідко приходять, нагадують про себе перед Новим роком та на день народження батьків. Серед скупих рядків одні лише бідкання: зайняті, вгору немає коли глянути, наступного разу напишемо більше. Та хіба стареньким оці кілька рядків потрібні? Як вони скучили за душевним теплом, лагідним словом. Що не кажіть, а болить душа за рідні кровиночки.

Не раз підходить до воріт колишній колгоспний стельмах, обіпреться на хвіртку: “Де ж діти, як там внучата-перепелята? Навіть на свіжину перед Різдвом не приїхали, на престольне свято, першу Пречисту, в гості не завітали!”

Бачить дружина, що сумує чоловік, розраджує: “Ото впораємося з городами, подамося в гості до наших”. Піддакує благовірний Марко, хоча й добре знає, що нічого з цього не вийде, бо все життя дружина “проповзала” на колгоспних буряках, ноги ледь тягає, де там про поїздку до Чорного моря чи на Донбас думати…

А минулої осені дивуються сусіди: упродовж двох днів до Чернюків примчали довгоочікувані діти. Першим зустрічали з Червоноармійська шахтаря з дружиною. Мати не знала, куди навіть посадити дорогих гостей. А ті все біля старенької упадають. Під вечір батьки обіймали одесидку-перукарку з її старшої донькою. А вранці маршрутне таксі доставило київського педагога. Правда, той сам приїхав.

Спостережливий батько помітив, що діти туляться до матері, виявляють шанування. Навіть Мотря подивувалася: “Ти не знаєш, старий, що сталося? Звідки така увага?”

Хитро примруживсь, мовив дружині: “Знаю, дорогенька, готуйся до найцікавішого”. І показав копію листа, де були такі рядки: “Виграла мати в лотерею, що проводиться під час продажу прального порошку, легковий автомобіль. Що робити з іномаркою - не знаємо”.

Після обіду старший з синів, Спиридон, не витерпів, натякнув батькові: “Хваліться виграшем. Де машина?” “У прибудові до кухні”. Від хати до літньої кухні якихось двадцять кроків. Хтось швидко відчинив двері прибудови, всі вп’ялися очима у… порожнє приміщення, в кутку якого виднілося щось у картонному ящику. Німу тишу порушила Лариса: “Та це ж пральна машина, яку ми торік ще передавали!”

Розрядив обстановку Максим, витираючи хусткою окуляри та сміючись на всю прибудову: “Був жартівником батько - таким і лишився. Я все зрозумів, залишаюся на два дні поратися на городі”. Тільки Лариса мовчала. Про щось поговорила з донькою і за вечерею мовила, що на кілька днів Інна лишиться в селі: треба студентці знати, як бульба росте.

…У Бердичеві пан Степан пересів на одеський потяг. Я зрозумів, що не про сусідів розповідав попутник. Та не це головне. Обманом, але таки затягнув до рідного гнізда своїх пташенят.