Картини, вишиванки, глечики, сакура з бісеру та лицарі на “Музейних гостинах”

З 2002 року до нас із Косова, що на Івано-Франківщині, добирається гончар пан Василь зі своїми сувенірами з глини й щоразу ярмаркує на тому ж місці (на фото). Як він про нього домовляється, - напевне, що заздалегідь, - не розповів.

Вироби з дерева - різьблені картини, прикраси для інтер’єру з березнівського дуба та з карпатського бука можна було купити, трохи поторгувавшись (адже ж ярмарок, хоч і мистецький), у наших краян та буковинців.

Люди шикувалися в чергу, щоб придбати, помилуватися, а то й просто доторкнутися до полумисків, кухлів та іншого кухонного начиння з опішнянської глини, яку привіз полтавчанин пан Іван. Каже, що їхав сюди шістсот кілометрів і не шкодує, а приїде наступного року ще.

Ближче до стін музею зазвичай стоять та сидять у ятках з усіляким крамом (а це - вироби з соломи, бурштину, шкіряні поліські обереги, ляльки-мотанки, цілі містечка зі статуетками з бісеру та вишитими сорочками) наші земляки-умільці. До цікавих виставкових робіт часом важко й доступитися через юрбу поціновувачів. Наприклад, люди здивовано розглядали чудернацьки вирізьблені й випалені етажерки для книжок, секретери, настільні лампи майстра Володимира Сєдих. Колишній військовий, який випалюванням та столяруванням на ...фанері займається на дозвіллі змалечку, а на “Музейних гостинах” - вперше, тому стояв скромно осторонь, а його дивовижне ремесло коментував син.

Тим часом фольклорні гурти з малих і дорослих тішили художників та відвідувачів співом і танцями. А ще на тло музейних стін та старого парку влучно вписалися молоді лицарі в середньовічних обладунках. Це учасники клубу історичної реконструкції демонстрували бої на мечах. Було весело і життєствердно, не раз чулося, як городяни хвалили директора краєзнавчого музею за свято, яке стало візитівкою Рівного.

На жаль, окрім газети “Голос України”, фахового журналу “Музеї України” та місцевих ЗМІ, про наші традиційні “Музейні гостини” ні центральні канали, ні преса не розповідають.

У той же день і в той же час у парку відбувалося інше дійство, не так мистецьке, як алкогольне. Там з танцями, піснями й анекдотами вшановували свято пива. Що ж, пиво п’ють у всіх країнах, десь культурно, а десь - не вельми, не замислюючись про пивний алкоголізм. Утім, не в усіх, бо ж є великі ісламські території. Щодо нас, то неприємно бачити в недільний день в обідню пору задуті обличчя людей репродуктивного віку, у яких в одній руці - пластикова склянка пива, а друга тримає свою дитину. Направду, ходити, розмовляти й пити ми, українці, починаємо одночасно...