У Рівному також є таланти

З чого все починалося… Звичайні хлопці

- Дехто з людей з острахом ставиться до даного виду спорту, не розуміючи до кінця, що ж воно таке. Розтлумачте, будь ласка, на хлопський розум цей термін - “велотріал”.

- Велотріал - це один із екстремальних видів спорту, суть якого полягає у проходженні траси з перешкодами.

- Скільки років ви вже займаєтеся велоекстрімом?

Я.С. - У цій стихії я вже шість років.

І.Д. - Я - лише три.

- Як ставляться ваші батьки до цього захоплення?

І.Д. - Спочатку, звичайно ж, був деякий негатив з їхнього боку, адже витрачалося багато коштів на велосипед, також ця їзда призводить до маси синців, забоїв і травм, без цього не обходиться навіть звичайний вид спорту. Але з часом - змирилися. Навіть підтримували - і морально, і фінансово.

- У них просто немає іншого виходу?

І.Д. - Куди ж вони дінуться (сміється).

- Ви кажете, що це таки небезпечний вид спорту. Які найсерйозніші травми ви отримували?

Я.С. - Близько трьох тижнів тому я отримав струс мозку, роблячи складні трюки, також раніше ламав руку. А про синці можна й промовчати.

І.Д. - В мене, на щастя, не було серйозних травм, так, подряпини.

- Дивлячись на складність трюків, які ви виконуєте на своїх велосипедах, можна здогадатись, що це недешеве задоволення. Скільки коштує тріальний велосипед?

Я.С. - Ціна на професійний велосипед досить не маленька - за 1000 доларів його можна придбати.

І.Д. - Але найкраще велосипед збирати самому. У кожного спортсмена - свої вимоги, і, відповідно до них, треба його підлаштовувати.

- Чи є перспективи розвитку даного екстремального виду спорту у Рівному? Яка орієнтовна кількість людей готова присвятити себе велотріалу у нашому місті?

Я.С. - Загалом, зараз в Україні відбувся величезний підйом саме цього виду спорту. Порівнюючи ситуацію минулих років і теперішній стан - виросли як рівень, так і якість катання, кількість спортсменів. Як і інші міста, Рівне має великі перспективи, але, на жаль, малу кількість спонсорів. Для розвитку даного виду спорту потрібні відповідні майданчики для тренування, які в Україні можна перерахувати на пальцях. Переважно спортсмени самі облаштовують такі місця у дворах.

І.Д. - У нашому місті близько десяти хлопців професійно займаються велотріалом. Також є кілька хлопців, які намагаються щось робити, далі - ідуть з катання, потім знову повертаються. Знову ж таки постає питання місць для тренувань - їх замало і не зовсім такі, як хотілося б.

- То що ж потрібно для повного щастя? І хто міг би вам у цьому допомогти?

Я.С. (сміється.) - Дуже потрібні спонсори для реалізації всіх наших задумів, і щоб цей вид спорту приносив хоча б якийсь мінімальний дохід. Хоча “Майданчик для екстремальних видів спорту“ ми й отримали рік тому, але в нього ще можна було б додати кілька “штрихів”. Наприклад, поставити там бетонні котушки, плити, або звичайні великі скати. Якби ж підприємства прислухалися до нас і подарували нам хоча б щось...

І.Д. - Для сприятливої погоди в нас ще є місце для тренувань, а от взимку - викручуємось, як можемо. Знайшли занедбане приміщення на Млинівській, там і тренуємось, снігу хоча й немає, але вітер дме, і холодно. Та спасибі й за літній майданчик.

- А хто сприяє? Чи є у вас добра фея або фей?

- І.Д. - Звичайно, що є. Майданчик ми отримали із доброї руки начальника управління у справах сім’ї, дітей та молоді Сергія ШЕВЧУКА. А ще він допомагає у матеріалах для наших конструкцій, домовляється про доставку піддонів, з яких ми потім самотужки будуємо цікаві траси.

- А чи наштовхувались на критику чи заборону?

- Я.С. - Не без проблем. Як раніше, так і тепер, ми тренуємося, де доведеться - на вулицях Рівного, в парках, - де є можливість на щось застрибнути велосипедом. Траплялися різні люди: молодь переважно була у захваті, а старші люди крутили пальцем біля скроні. Найчастіше міліціонери виганяли нас з місць тренувань, - мовляв, ідіть, хлопці, кататися деінде.

І.Д. - Нещодавно зіштовхнулися з людським непорозумінням. Наші щойно побудовані конструкції, над якими ми працювали цілий тиждень і потратили багато зусиль, хтось зруйнував, а, точніше, розбив сокирою на друзки. Навіщо стільки злоби? Ми ж не виходимо на вулиці міста бандами, не трощимо комусь голови і не розпиваємо спиртних напоїв, б’ючи при цьому скло. Ми просто хочемо нормально потренуватись.

- То це означає, що ви не вживаєте спиртних напоїв? А загалом шкідливі звички є?

І.Д. - Шкідливих звичок не було і немає. Можливо, лише те, що багато часу приділяємо тренуванню, але це ж не шкідливо? Велотріал для нас - своєрідний “наркотик”. Їзда на велосипеді не хобі, яке швидко минеться, а - на все життя. Навіть після отриманої травми все одно повертаєшся до велоекстріму.

Я.С. - Та й коли на відпочинок поїдеш, то чогось не вистачає, “ламає” без їзди на велосипеді.

- Ну, от добре. Зараз ви тренуєтесь собі у задоволення, а що буде далі? Виникали якісь припущення щодо планів на майбутнє?

І.Д. - Поза всяким сумнівом, задумів у нас багато. Найперше, що ми хочемо втілити у життя – це створити певну організацію, котра б згуртувала молодь, яка бажає займатися велотріалом. Бажання, певна річ, є, але якогось вирішального кроку поки що не було.

Їхній талант побачила вся Україна

- Ні для кого не секрет, що така увага нахлинула на вас відтоді, коли ви повернулися із Києва. Прихильників побільшало?

Я.С. - Звісно, що побільшало…

- А кого більше - дівчат чи хлопців?

- Я.С. - Та більше уваги від дівчат, але хлопці теж озиваються, через Інтернет звертаються, мовляв, навчіть і нас так кататись.

- Коли ж так багато у вас фанатів, розкажіть в деталях, як ви потрапили на проект “Україна має талант”.

І.Д. - Побачили рекламу на телебаченні про відбір на шоу, та й подумали, а чому б і ні, спробуємо. Перший тур проходив у Рівному, 26 січня, у приміщенні школи №2. Каталися в приміщенні, бо погода була несприятливою. Через два тижні нам зателефонували і попросили приїхати до Львова. Ми поставили столицю Західної України “на вуха”, всі були у захваті.

- Перепрошую, а свої номери самі придумуєте?

Я.С. - Так, трюки вигадуємо самостійно, наскільки дозволяє фантазія.

- Ну, а після Львова що?

Я.С. - 31 березня ми виступили у Києві, вже на той час наш номер був більш продуманим, у ньому ми використали власноруч зібрані і привезені конструкції. Після завершення номера судді сказали нам три “ТАК”.

- А що це за випадок був під час виступу? У вас злетіло колесо.

Я.С. (посміхається.) - Поки Ігор виконував свої витівки знизу, я виїхав на будову, послабив болти, які тримали колесо, і гальмами втримував його. У потрібний момент я його відпустив. Всіх глядачів і суддів це збентежило і в деякій мірі розхвилювало. Все це було трюком, який у нас вдався.

І.Д. - Після цього нас попросили приїхати до столиці через три дні ще раз. За рішенням журі ми потрапили із 150-ти у 50-ку найкращих - до півфіналу. Далі був ще один телефонний дзвінок: “25 травня приїжджайте до Києва, готуватись до виступу”.

- Де ви мешкали?

Я.С. - Ми поселилися у Пущі-Водиці.

- І як вам там, хлопці, жилося?

І.Д. - О-о-о-о, жилося нам там дуже добре, наче медом помазано. Досить “люксово” за нами там доглядали. Було все, чого заманеться. Лікарі, їжа - все за їхній рахунок, і все - якнайкраще.

- З приводу вашого виступу - ви ним задоволені?

Я.С. - 12 червня виступали як остання десятка. Хвилювання, як такого, не було, бо пройшли добрий вишкіл. Номер, який ми виконували, створили постановники, які були закріплені за нами. Він був більш театральним.

- Ви б зробили не так?

І.Д. - Ми б додали більше трюків. Але це не залежало тільки від нашого бажання, потрібно було зробити шоу, і нам це вдалося. Взагалі цікаво було спробувати виконувати всі наші “викрутаси” під музику. Із усіх наших задумів зробили своєрідну історію. Придумали нам образи: чорного та білого шахових королів. А чи сподобалося це комусь, чи ні, - це вже особисте.

- Із вашого виступу видно, що навантаження йде потужне. Займаючись велотріалом, які частини тіла найбільше задіяні?

Я.С. - Навантаження йде на все тіло: і на руки, і на ноги, а особливо - на спину.

- У вас є якісь особисті рекорди?

Я.С. - Максимальний рекорд: стрибок на велосипеді на висоту 1,30 метра, а “хук-ап” - 1,55 метра.

- А крім проекту “Україна має талант” ви ще десь брали участь?

І.Д. - Щороку їздимо на змагання з велотріалу до Запоріжжя, Києва, Львова, Полтави та Одеси. За кордон - ні, бо кошти потрібні, у кого зайві є, той і може собі це дозволити.

- Призові місця займали?

Я.С. - Минулого року у Києві я отримав перше та третє місця, на Хортиці, у Запоріжжі, посів третю сходинку.

- Як ви поясните те явище, що до фіналу проекту потрапила переважна більшість співаків і танцюристів, а для спортсменів місця майже не знайшлося?

І.Д. - Мабуть, люди не готові до чогось справді “здорового”, а звикли до сірої буденності. Ну, хіба переконаєш бабусю голосувати за двох хлопаків, які мало собі в’язи не скручують на тому велосипеді. Ні, звичайно ж, це вже особисті вподобання.

- З ким потоваришували на проекті?

Я.С. - З усіма були в гарних стосунках, але найбільше приятелювали із Сергієм Сивашем, Денисом Балдіним та Михайлом Спільником - такі щирі та хороші люди.

- Незабаром стартує друга частина проекту “Україна має талант”, братимете участь?

Я.С. - Ми ще думаємо над цим, зараз важко сказати. Відбірковий тур відбудеться у серпні (а до того часу - у 20-ки найкращих, до якої наші земляки чомусь не увійшли, відбудеться турне Україною - авт.). Якщо вже їхати, то потрібно робити зовсім інше шоу, придумувати протилежні конструкції - складніші. А на це йде багато зусиль і, звісно ж, коштів…

Коли дивилися на цих хлопців, відразу напрошуються думки: у них все робиться за олімпійським принципом: ВИЩЕ!!! ШВИДШЕ!!! КРАЩЕ!!! Вони постійно розвивають свою майстерність, не зупиняються на досягнутому. І мрія… яка була у них при першому тренуванні - навчитися “кльово” кататися - не просто здійснилася, а вони навіть перевершили себе і заставили кожного з нас пишатися ними.