Приватизував алмазну ділянку водій

Один за одним лунали дзвінки в редакції районної газети, журналістам дорікали, що не розкривають таємниці, не знають, що робиться у них під носом. Як не таїлись геологи, а корчани звідкись усе одно дізнались, що у квітні 1990-го на хуторі Пархими, за десять кілометрів від райцентру, із свердловини, пробуреної за 135 метрів від обійстя Арсена Геруса, видобуто жменю каменесамоцвітних мінералів. От коли розгулялась фантазія моїх земляків, на всю міць запрацювало радіо ОБС (одна баба сказала)! Одні стверджували, що тут знайдено вольфрам, інші точно знали, що йдеться про чималі запаси золота, ще треті переконували, що будуть добувати платину…

Зізнаюсь, немало ризикував, пишучи на той час репліку “Що шукають геологи?” Мовляв, кругом тільки й мови про гласність, а тут тримають у невідомості цілий район, сприяють поширенню пліток. Позаяк ще було прийнято реагувати на критичні виступи преси, надійшла відповідь аж зі столиці. Наш тодішній народний депутат Василь Руденко (людина сумлінна, знав ціну друкованого слова) звернувся із офіційним запитом до начальника геологорозвідувальної партії “Північукргеологія”. Отоді дізнались, що на хуторі Пархими “сонця і вітру брати” (як співалось про геологів) шукають не мінводу, про яку згадувалось у репліці, а дорогоцінні алмази. Йшлося про родовище типу “Согласие”. Признатися, і зараз не відаю, що це за родовище. Але з офіційної відповіді, досить конкретної, було зрозуміло, що при позитивних результатах зусиль експедиції тут, ймовірно, буде… алмазний центр планети! От вам і хутір! А таке припущення мало підстави: у згаданій свердловині знайшли супутні мінерали, що виразно “сигналізували” про близьке сусідство “кімберлітових трубок”. Для невтаємничених поясню, що саме їх виповнює вивержена магматична гірська порода чорного кольору з синім або зеленим відтінками, алмазоносна. І недарма трубки після вибухів газів у земній корі мають назву від міста Кімберлі в Південно-Африканській Республіці, що славиться на весь світ надтвердими корисними копалинами.

Історія мала своє продовження. Геологи вдруге приїхали в наш район, аби… згорнути розпочаті роботи. Шахту зверху розкопали, залили метрової товщини бетоном, засипали землею. Правда, пообіцяли повернутися до об’єкта.

Заспокоїлись хуторяни, припинились балачки - люди і далі розводять звичних у нашій місцині поросят і гусей, вирощують картоплю і сіянку, яблука та сливи, аби було чим торгувати в Новоград-Волинському та Корці. Правда, кмітливий син Арсена Геруса, скориставшись наданою державою можливістю, приватизував не лише город родинного гнізда, але й ділянку з “кімберлітовою” свердловиною.

Не гадав, що до “алмазної” теми повертатимусь пізніше. Та час вносить свої корективи. Через десяток літ у львівському “Експресі” прочитав цікавий виступ Василя Закревського. Виявляється, що до розвіданих у нашій області родовищ базальту, бурштину, фосфоритів, міді серйозно причисляються й алмази. Друковані засоби Рівненщини формують у громадськості думку, що надра краю багаті покладами надтвердої сировини (йдеться про алмази). А гарячі голови уже навіть мільйонні зиски баксів підраховують від можливих рудників. І знову ж такі твердження не такі вже й безпідставні. Рівненщина - один із найперспективніших алмазних регіонів України. Тут геофізичними методами “промацані” чималі території. А що показали електророзвідка, вимірювання магнітного поля? За свідченням тодішнього головного геолога Рівненської області геологічної експедиції Володимира Матеюка, нині кімберліт шукають на площі 40 квадратних кілометрів у Зарічненському та Володимирецькому районах. Геологи сподіваються на успіх: завдяки біолокаційному ме-тодові встановлено, що на межі з сусідньою Білоруссю таки залягають дві кімберлітові трубки. Ще до більш алмазоносних зараховують Шепетівський район Хме-льниць-кої області, а особливо трикутник, обмежений селами Мухарів Славутського району (Хмельниччина), Середня Деражна Новоград-Волинського району (Житомирщина) та Жадківка Корецького району (Рівненщина) з епіцентром на хуторі Пархими.

Теоретично - все просто: є версія (її треба перевірити), є люди (їх треба залучити). Та все впирається у відсутність коштів, сучасного обладнання для розробки родовищ. Подейкують, ніби частину обладнання вже було придбано і пізніше порізано. Що ж, хай не відразу, та колись дорогоцінна начинка поліських кімберлітових трубок дістанеться нашим людям, принесе чималі кошти в казну України. Та й кмітливий корецький водій Сергій Герус, до обійстя якого прив’язано на мапі десять років тому багатообіцяючу свердловину, сподівається, що від цього заживе не гірше аравійських нафтових магнатів, які можуть придбати видобуті на Пархимах алмази.

Днями в ЗМІ промайнуло повідомлення, що в області знову шукають алмази. Правда, не в Корецькому, а в іншому районі, що дотепер не згадувався у планах геологів. А раптом пошуки виявляться вдалими? То що вже тоді казати про хутір, на який така велика надія.