У Дубні відгримів фестиваль рокоманів

Та фестивалити - справа не з легких і не для лінивих, для цього потрібно мати навички екстріму, вміти витримувати далеку дорогу, спекотні дні, безсонні ночі та життя в наметах. Якщо ви той, хто любить якісну і хорошу музику та хоче внести у своє життя побільше позитивних вражень і не тільки, познайомитися з різними субкультурними людьми - то вам саме туди.

Для відпочинку не потрібний вихідний

Найцікавіше те, що святкувати XII міжнародний фестиваль молодь розпочала ще задовго до його початку. З усіх усюд до невеличкого міста на Рівненщині з’їхався “різнокольоровий” люд (Луцьк, Тернопіль, Львів, Івано-Франківськ, Луганськ, і навіть із Росії), - хто-чим: електричками, маршрутками, автостопом або й ногами. Незмінними атрибутами такої подорожі були намет, гітара і, звичайно ж, пиво.

Те, що там відбулося, гадаю, могло сподобатися не всім, проте подивитися було на що. Поселившись у наметовому містечку (цьогоріч кількість наметів сягнула більше трьохсот), молодь весело теревенила, згадуючи минулорічний фест. Готи (різновид субкультури сучасної молоді) наводили “марафет” на обличчі, фанатично зловживаючи чорними фарбами, майже всі плели “дреди” та “расточки” (своєрідні косички - авт.). Допоки святкове дійство у центрі міста не увійшло у свої законні права, у наметовому містечку вже розпивали алкогольні і не дуже напої, та лунали співи під гітару. Це був перший день “Тараса Бульби”.

Фестиваль таки відбувся

Що ж до самого свята, то він конкурсний. Хто взяв себе в руки і зміг “виповзти” з намету (а таких було небагато), у перші два дні на майдані в центрі Дубна мали змогу послухати гурти, які пройшли попередній відбір журі і наживо представляли свої музичні здібності. Та більш-менш мирну атмосферу (як здавалося на перший погляд) все-таки частенько порушували. Міліціонерам доводилося вгамовувати фестивальну молодь. Гіперактивних міліція возила у своєму “бобику”. Здавалося, ватаги субкультурних молодців та дівчат приїхали не на фестиваль, а задля пошуку “халявної” їжі та пива. Веселощів і розваг тут було вдосталь.

Цьогорічний “Тарас Бульба” дуже вразив та порадував: якісний звук, високий професійний рівень відібраних команд, які були заявлені на фесті. Гості також були, як на замовлення: “Анна”, “Вій”, “Полинове поле” та “Спалені вітрила”.

“Відривалась” молодь на повну силу - хто танцював так, що падав згодом на землю, хто дрімав під хард-роківські мотиви, а хтось встиг і пику комусь набити - усе було в дусі “Тараса Бульби”.

Після концерту стомлений люд тягнувся у наметове містечко, але не спати, а продовжувати “гудіти”. Можливо, хтось і хотів прикласти голову до подушки чи рюкзака, але не вдавалося. То якомусь байкерові глушник відламали від мотоцикла - було що слухати, то п’яні панки пісні складали - не завжди в риму й не без ненормативної лексики.

Без такої-сякої “гуманітарної” допомоги не обійшовся і цьогорічний фестиваль. Безкоштовно роздавали гори презервативів, щоб захмеліла молодь бодай не накоїла дурниць. Також впродовж фестивалю всі охочі мали можливість пройти безкоштовне та анонімне обстеження на ВІЛ-інфекцію та СНІД.

День третій - останній

Як і минулі роки, репутацію фестивалю підмочив лише дощ, після якого місцеві мали на що надивитися: різнобарвна молодь була схожа на героїв з усіх фільмів жахів, взятих разом: розмита чорна туш на обличчях викликала не сміх, а жаль. Та не лише цим можна було помилуватися, були там зелені, червоні, помаранчеві та рожеві голови, пірсинг виднівся з усіх можливих та неможливих місць, вишиванки, футболки з черепами, “косухи” і навіть “топлес” ходили. Скоса ніхто не дивився - звикли.

Фінал

Переможцями у цій триденній боротьбі стали київські гурти:

“Чарзілля” отримав Гран-Прі; “SЮR BAND” - І місце; “Гапочка” - ІІ місце; “Галяк” - ІІІ місце, дипломантом став львівський гурт “К402”. І хоча жоден рівненський гурт на фестиваль не потрапив, “відірватися” було під що.

Та вже по завершенню святкового дійства боліло все тіло: відвалювалися ноги від танців, боліло горло від холодного пива та вуха від панківських пісень - не хотілося нічого: ні думати, ні говорити, ні, тим паче, йти на роботу… Та що поробиш, як каже пан редактор - мусиш. Та навіть хай там що було: вкрали гроші, порвали намет, побили, а хтось і свою другу половинку примудрився загубити, але в будь-якому разі фестивалити треба - хай вам 15, 30, чи 55 років (були й такі). Жодна відпустка не дасть вам стільки вражень, а, тим більше, спогадів. Як-то кажуть: є що згадати, нема чого дітям розказати…