“Не хочу нікого втратити - ні сина, ні кохання”

Як багато жінок постає перед вибором – або діти, або кохання. Дуже часто доводиться поступатися власним особистим життям... Аби дітям було добре. Але часто можна і потрібно знаходити компроміс. Голова Союзу жінок України “За майбутнє дітей” Валентина Семенюк-Самсоненко радить не опускати рук і шукати вихід. Давайте робити це разом!

Пишіть нам за адресою Союзу: 02100, м. Київ, вул. Бажова, 12

Добре, що ви даєте багато мудрих порад. Тому вирішила написати і я, бо потрапила в дуже непросту ситуацію. Ми з сином, йому 14 років, живемо у Києві, я все життя виховую сина сама. Народила я його у 27. Його батька не любила, думала, як кажуть, “стерпиться-злюбиться”. Це вже коли почали жити разом, він себе проявив - те подай, те принеси, то роботи погані, то начальники. Тому десь місяців за два до народження дитини я не витримала і повернулася в нашу з мамою “гостинку”. Хоч мама була дуже незадоволена. Так вона, по-моєму, й не змирилася до кінця, і внука не полюбила. Вона померла 8 років тому, і я часом думаю, що це я їй віку урізала.

Півроку тому на весіллі у своєї хрещениці я познайомилася з чоловіком. Йому під п’ятдесят, розлучений. Він мені відразу сподобався, хоча не красень, але такий впевнений, веселий. Недавно він завів розмову про одруження і переїзд до нього назовсім. Але категорично проти переїзду мій син. Мій коханий до нас переїхати не може, бо має свій бізнес. На його думку, мій син повинен поступитися, а як закінчить школу, повернеться у Київ. Залишити його я, звичайно, не можу. Але ж і свого щастя хочеться.

Ольга, Київ

“Доріжку до синової душі треба шукати разом із майбутнім чоловіком”

Згадала, як після смерті чоловіка моя молодша донька постійно повторювала: “Мамо, нам не треба інший тато”. Вона була тоді на кілька років меншою, ніж син Ольги. І коли підросла, то, звичайно, переживала, щоб я влаштувала своє життя. І підтримала два роки тому мій вибір. Тепер мої діти дружать з дітьми мого чоловіка, внуки з обох сторін називають бабусею-дідусем. Син Олі зараз у тому віці, коли ще трошки не розуміють таких важливих для кожної людини речей, тим більше, мама всі ці роки, як я розумію, присвятила виключно йому, за роботами вгору ніколи було глянути. Тому я впевнена, що з часом він зрозуміє і підтримає. Але рішення треба приймати зараз. Залишати в Києві хлопчину одного - небезпечно. Можна зрозуміти і коханого Олі, який прив’язаний до того, що досяг. До того ж, це дозволяє йому бути впевненим у собі і знову ж таки забезпечити Олю та її сина. Тому, як мені здається, Олечка може обігріти обох своїх чоловіків, але доріжку до сина повинна шукати не тільки вона, а й її коханий.

	№407 від 30.07.2009p.
	Передплатний індекс: 23429 Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477