“Незалежність - це найбільша помилка українського суспільства”

На думку Петра ПРИЩЕПИ, який керував Рівненською областю упродовж 17 років, прийняття незалежності Україною - це найбільша помилка нашої країни. Але він наважився сказати це вголос.

- Як Ви тоді не побоялися виступити проти проголошення незалежності?

- За своє життя я обіймав різні посади: був депутатом Верховної Ради Союзу, депутатом Верховної Ради України, членом ЦК. Декілька разів зустрічався з Горбачовим. Вже тоді, під час наших зустрічей, стало очевидним, що Союзу настає кінець. Він не розумів, куди рухатися далі, виглядав розгубленим. Незрозуміло, чиї вказівки виконував Горбачов, однак Союз розвалив саме він своєю бездіяльністю.

- Якщо розпад Радянського Союзу був очевидний, чому Ви не підтримали ідею проголошення незалежності?

- Я сподівався, що помиляюся. Однак… Все розпочав Леонід Кравчук, якого я добре знаю. Він рівненський і ми часто навідувалися до нього в гості, як до завідуючого відділом ЦК. Коли ж він став президентом, то явно почувався “не у своїй тарілці”. Це й зрозуміло, оскільки Кравчук не мав господарської практики. Почав ділити флот, який врешті й знищив. До цього Україна була сильною державою з воєнно-морським і торговим флотом, мала найпотужніші морські порти в Радянському Союзі...

Потім прийшов Кучма. Ми вважали, що якщо він працював на великому оборонному заводі, то розумів, що таке дисципліна і порядок. Вийшло знову навпаки. Про останнього президента я взагалі мовчу. Проголосили на майдані Незалежності 10 заповідей, але нічого не зробили.

- Тобто, Ви не змінили свою думку?

- Я не зраджую своїм принципам. За 18 років країна, яка має колосальні природні ресурси, землю, що може приносити сотні мільярдів прибутку, стала вбогою. В Європі знають, що якщо Україна стане на ноги, то буде здатна завалити продукцією цілий світ.

Однак сьогодні навіть на тих підприємствах, які продовжують працювати, практично відсутній збут. Чому? Бо все завозиться контрабандою. Невже в Україні неможливо виробляти достатньо м’ясних продуктів, щоб не експортувати по чотири мільйони тонн чужих, які роками валялися у морозильних камерах? Можна, однак… Будь-яке українське підприємство, яке ще намагається виживати, не може витримати постійних щомісячних перевірок. І всім давай і давай. В іншому випадку пишуть протокол, накладають арешт на рахунки. Який підприємець зможе працювати у такій ситуації?

- Петре Купріяновичу, Ви керували Рівненською областю при Радянському Союзі й у час незалежності України. Яку систему управління вважаєте більш досконалою?

- Ніякого порівняння між ними немає, адже сьогодні в Україні влада практично відсутня. Відомо, що є три центри керівництва: Верховна Рада, Кабінет Міністрів та інститут Президентства. Усі вони працюють, приймають різні законодавчі документи, однак їх ніхто не виконує. Чому? Відсутня вертикаль влади, що є найстрашнішим для країни. Кабмін не має права викликати для звітності голів облдержадміністрацій, оскільки ними керує Президент. А ради всіх рівнів взагалі нікому не підпорядковані. Вони працюють, приймають рішення, однак ніхто не має права втручатися в їхню роботу. У разі виникнення спірного питання конфлікт можна залагодити лише у судах, які стали найбільш корумпованою гілкою влади. Корупція в Україні засіла настільки глибоко, що викорінити її практично неможливо.

Про що йде мова, коли Верховна рада приймає Закон по боротьбі з корупцією, в якому за хабар до 10 тисяч гривень можна сісти за грати до 15 років, більше - пожиттєво, а Президент відразу його ветує?! Між тим, саме такий закон - жорсткий і юридично правильний, конче необхідний нашій державі.

- Яка ж вертикаль управління була під час Радянської України?

- Чітка. Якщо відкинути партійні органи, які мали більш спрямовуючу силу, працювала Верховна Рада, яка приймала закони. Була Президія Верховної Ради, яка мала право заслухати звіт будь-якої ради області чи району, прийняти відповідне рішення, що мало силу Постанови. Головним керівним органом була Рада міністрів, яка приймала нормативні акти, загальнообов’язкові до виконання всіма радами державних та недержавних структур.

- Наскільки змінилася система управління на рівні області?

- Раніше була обласна рада, депутати якої обирали голову облвиконкому, ким я і пропрацював майже 17 років. Обласна рада приймала рішення, які були загальнообов’язковими для кожного району, міських та сільських рад, відділів, управлінь, які діяли на території області. Більше того, обласна рада обирала виконком у складі 13 чоловік. Члени виконкому голосували за прийняті обласною радою рішення. Я, як голова обласної ради, проводив 2-3 засідання виконкому на місяць і мав прозвітуватися, які саме документи підписував у зазначений період. Якщо у когось із членів виконкому були претензії, вони могли виступити і заветувати документ. До чого я веду? Що я, як голова обласної ради, був постійно під контролем. Крім цього, два рази на рік мав звітуватися перед депутатами обласної ради про проведену роботу виконкому. Якщо виконком працює погано, депутати могли змінити його склад. Потрібно було лише 70 відсотків голосів.

Це були найкращі часи. Щороку економіка області зростала на 5-6 відсотків, вводилося в експлуатацію одне підприємство: радіозавод, завод тракторних агрегатів, “нетканка”. У районах - плодоконсервні, переробні заводи тощо. Сьогодні немає нічого.

Свого часу в Корецькому районі працювали цукровий завод, завод пластмасових виробів, плодо-консервний завод, завод продтоварів, два молочні цехи, де виготовляли сир. Був лісколгоспбуд, сільгосптехніка, сільгоспфілія, дві автоколони, комбікормовий завод тощо. У районі не вистачало робочої сили. За 7 років, протягом яких я працював першим секретарем обкому партії, ми проклали дорогу до кожного населеного пункту. Сьогодні ж у Корецькому районі не залишилося нічого з того, що я назвав. З молочного заводу, який простояв більше сотні років, вивозять останній металобрухт та цеглу.

- Що ж сталося в країні з прийняттям незалежності?

- Здобуття незалежності - це надзвичайно велика помилка для нашої країни. Тим більше, що під час прийняття Конституції ми не продумали розмежування обов’язків між гілками влади. І що бачимо? Президент збирає нараду, скликає міністрів, усіх голів державних адміністрацій, і приймає рішення, які за функціями належать Кабінету Міністрів. Тоді, коли Президент і Кабмін мають працювати злагоджено, бачимо сценарій байки про лебедя, рака та щуку.

Такого у світі немає, щоб Прем’єр-міністр заявила, що Кабінет міністрів знаходиться в опозиції до Президента, а той - до Кабміну і Верховної Ради. Більше того, Президент, якого обирає народ, не може очолювати політичну силу.

В Україні має бути сформована чітка структура влади і обов’язково на демократичних засадах. А що таке демократія? Це верховенство закону. Всі, від Президента до пересічного українця, повинні знати, що є закон і переступити його неможливо. Що зараз? Вчора прийняли закон, сьогодні починаємо вносити до нього зміни та доповнення. Це означає, що документ був лобістським, не адаптованим до реалій сьогодення. Корупція у вигляді замовних законодавчих актів “роз’їдає” всю виконавчу владу України. Повірте на слово, там без хабара і зв’язків серйозні питання вирішити неможливо.

- Але корупція не з’явилася нізвідки, виходить, що вона була і раніше…

- Однозначно, що була… От тільки після ліквідації вертикалі вона розповсюдилася природнім шляхом. І та структура влади, яка існує сьогодні, вигідна лише тим, хто краде. Міністр внутрішніх справ Юрій Луценко заявив про те, що міліціонери затримали стільки-то тисяч хабарників. А кого з них посадили? Нікого. Зварич у Львові мільйонами доларів “засівав”, але минув уже рік, а про справу ні слуху, ні духу. Тому порівняти системи просто неможливо.

Оскільки змінилася сама сутність розвитку суспільства, під неї потрібно було змінювати й ідеологію країни, закони… Мені довелося побувати у багатьох країнах світу: США, Швейцарії, Франції, Австрії, Німеччині тощо. І, на моє переконання, у тій самій Америці соціалізму більше, ніж його було у нас за часів Радянського Союзу. Там працівник чи дрібний підприємець можуть навіть не знати, хто зараз у них президент, однак існує жорсткий закон.

- У деяких пострадянських країнах і досі лишилася та сама вертикаль влади, і секретарі обкому партії стали президентами. При цьому розвиток цих країн і досі залишився на рівні 90-х років…

- Я добре знаю Назарбаєва. Аби ж то Україна розвивалася так, як сьогодні Казахстан! Там сувора дисципліна. Кожен знає, що йому робити і за що він відповідає. Білорусь, яка повністю залишила радянську систему управління й вертикаль влади, сьогодні процвітає. Там змогли зберегли колективні господарства, забезпечити себе повністю хлібом, м’ясом і молочними продуктами. Вони зберегли тваринництво. А що зробили ми? Все ліквідували: картоплярство, льонарство, тваринництво, господарства. У нас немає нічого.

Під час візиту до Парижу я відвідав місцевий музей, де бачив еталон чорноземів світу. На першому місці був український чор-нозем! Але замість того, щоб розвиватися, ми щодня втрачаємо по 1-2 села, щороку - до півмільйона населення.

Які б думки не були щодо Росії, ця країна також не стоїть на місці - будуються підприємства, вкладаються гроші у промисловість… В Україні навпаки - ніби все завмерло. Кажуть, дороги будуємо? Ні, щороку ремонтуємо. Адже під це можна списати скільки завгодно коштів…

- Якби не було референдуму 1991 року, чи можна спрогнозувати розвиток Радянського Союзу?

- Важко відповісти. Можна сказати, що Союз фактично погубила велика централізація влади, командна система керівництва. Ми розуміли, що потрібно давати більше прав на місця. Однак якби та система збереглася сьогодні, такого “бардака” в країні не було б.

Прищепа Петро Купріянович

1966 р. - перший секретар Корецького райкому партії.

1973 р. - секретар обкому КПУ.

З 1977 до вересня 1989 р. - голова виконкому обласної Ради народних депутатів.

З 4 серпня 1989 року до квітня 1990 р. - перший секретар Рівненського обкому партії.

З 29 жовтня 1989 - народний депутат СРСР.

З квітня 1990 року до 24 липня 1994 року - голова Рівненської обласної ради.

З липня 1994 р. до червня 1998 р. - заступник голови обласної ради.