Шановна редакція газети “Рівне-Ракурс”!

Моя помилка, що я передовірився редакції і не ознайомився попередньо зі статтею.

Я заявляю, що я ніколи не був проти незалежності України, і у свій час я і моя родина голосували за незалежність, як і всі 92 відсотки жителів України. Тим більше, що визнання незалежності України відбулося після виходу із Союзу РСР Російської Федерації і незалежність Україні, попри все, була подарована без нашої на те згоди. Розпався Союз і всі бувші республіки отримали незалежність, але всі по-різному скористалися нею.

Я до 1994 року був головою обласної ради, а до 1998 року - заступником голови, і зробив немало для становлення України як держави. Один із прикладів. За дорученням президента Л.М.Кравчука вперше на Україні мною разом із командуючим 13 армією В.М.Степановим було приведено до присяги 13 армію з її командним складом. Таких прикладів багато. Ми в області старалися тримати дисципліну і порядок.

І не помилка українського суспільства в незалежності України, страшний той безлад і дерибан, який розпочався в роки незалежності. Корупція, безвладдя, вседозволеність, торгівля інтересами України - ось те зло, про яке викладаю у своєму інтерв’ю.

Я впевнений, що прийдуть молоді, незаангажовані, чесні патріоти України і наведуть лад в державі. Ось про що я мрію.

З повагою, П.Прищепа 24.08.09 р.

Від редакції

Вже досить давно газетні публікації не викликали такої бурхливої і різної реакції, як матеріал “Незалежність - це найбільша помилка українського суспільства”, опублікований у минулому числі “РР”. Читачі телефонували до редакції буквально щохвилини: одні підтримували, інші - обурювалися. Мені, як людині із 20-річним досвідом у журналістиці, така небайдужість сподобалася.

Дійсно, Незалежній Україні вже вісімнадцять, а розуміння, в якому напрямку ми рухаємося, а, головне - чи можна було б уникнути такої кількості помилок при державотворенні, - на жаль, немає. Без сумніву, зроблено багато: країну визнало світове співтовариство, відроджена історична пам’ять, національна культура, але економіка, життя простих людей... Минулої п’ятниці зателефонував у редакцію пенсіонер Петро Дмитрович і розповів свою історію. Він у 1991 році, як і пан Прищепа, голосував на референдумі за Незалежність, сподіваючись, що у новій державі життя зміниться на краще. Все своє свідоме життя він щомісяця відкладав із маленької зарплатні інженера по 50 карбованців на ощадну книжку, сподіваючись отримати гарантовані кошти до досить невеликої пенсії. З часом у пана Петра накопичилася чимала сума в Ощадбанку СРСР.... Петро Дмитрович не скаржився на країну, уряди чи ще на якісь владні структури. Він задав просте питання: “Чому в нас вистачає коштів на будівництво стадіонів та доріг до “Євро - 2012 ”, а повернути громадянам їх заощадження не можна?”

Я не зміг відповісти. Таких, як він - десятки мільйонів, і вони ще вірять у справедливість. Їм важко, їх за ці роки ошукували не один раз “трасти”, “банки” та різного роду “піраміди”, але вони ще вірять у державу, яка повинна захистити права звичайної людини і не дати різним пройдисвітам їх грабувати. Поки ще вірять...