25 років ніжності та любові

Слово “шлюб” у більшості асоціюється із засмаль-цьованими халатами і обвислими майками, сварками, сковорідками, бігуді та ще з кількома десятками предметів, які кожен може дістати з комірки власного досвіду. Багато хто з сумом і примиренням посміхається, впізнаючи в цьому своє життя, інші обурено, але не зовсім переконливо стверджують, що в них усе “не так”, треті впевнено заявляють, що у них все “БУДЕ не так”… Марно і несправедливо з ними сперечатися, потрібно дати можливість кожному самостійно пройти життєву дорогу, блукати, шукати, нарешті, знаходити, пізнавати і вчитись, по-своєму заповнювати цю “комірчину”. На це кожен має право. І хтозна, - можливо, для когось цей “мотлох” буде найдорожчим з того, що він має…

Знайомтеся: він - милий, дещо грубуватий, розсудливий, надійний, такий собі “добряк”… іноземець. Вона - спокійна, дещо вперта, чуйна, впевнена в собі… україночка.

Коли вони з’являються у мене на порозі, оселя починає сяяти радістю, надією, сміхом… Вони наповнюють собою кожну щілинку, куточок, огортають кожен предмет у кімнаті ніжністю і любов’ю, згладжують сірі барви м’яким спокоєм. Надто красиво, щоб бути правдою? Аж ніяк, це для них природно - бути такими одне з одним.

Бувають вдалі шлюби, але не буває шлюбів ідеальних. І не буду називати їх “ідеальною парою”, адже у світі нема нічого ідеального. Вони сперечаються, стикаються поглядами і думками, прикрикують одне на одного, але ніколи не перетинають межі, де закінчуються повага та розуміння і починаються презирство та егоїзм. Цього їм просто не дозволяє любов.

Любов у різному віці поводить себе інакше. Вона, як і людина, стає старшою, мудрішою, розсудливішою, але від того не перестає бути любов’ю. Є любов дівчини і хлопця, жінки і чоловіка та дідуся й бабусі. Різницю кожна доросла людина побачить одразу, а, точніше, відчує інтуїтивно. А шлюб для любові - це як клітка для пташки… Але не поспішайте збентежуватись. Це лише видається жахливим. У руках добрих, чуйних господарів пташечка приживеться: виросте, розправить крила, буде з кожним днем все більше радувати собою. Клітка стане її домом, а не тюрмою, звідки хотітиметься втекти. Подружжя своїми ж руками “вирощує” свою любов. І що виростить, що виховає, те й матиме.

Ці чоловік та жінка пройшли етап, коли їх переповнювало юнацьке почуття любові, бездумне, полохливе, здатне на шалені вчинки, нестримне і неприборкуване… Вони виросли, стали досвідченішими, юнацький запал змінився життєвою впевненістю, додалася мудрість прожитих років, стерлися всі ілюзії і вже давно розпізналися всі недоліки та слабкості одне одного… і любов стала іншою, розуміючою. Ні, її не поменшало, вона просто виросла з “дівчини” у “жінку”, розквітла, дозріла, як вино, яке з роками лише кращає.

Їхній взаємний інтерес з кожним днем росте, незважаючи не те, що вони знають свою половинку до найменшої зморщечки. Ці знання відкривають нові сторони у стосунках… Вони дивуються цьому, а здивування їм знову приносить щось нове! Це ефект лавини. Ви ніколи не вивчите людини до кінця…

Помічаю іноді, як вона підходить до нього, коли він відпочиває після важкого робочого дня, щось щебече… Чути її тоненький голосок і лише іноді його, трішки лінивий баритон… А ти можеш лише стояти і прислухатись, боячись порушити цю ідилію, зіпсувати все якоюсь банальною фразою, типу: “А, ви тут, а я вас шукаю!”. Ти просто насолоджуєшся моментом ніжності, який охоплює і тебе.

Інколи чоловік буває грубим, але на те вона й жінка, щоб згладжувати гострі кутики. І в таких ситуаціях вона поводиться достойно і мудро - озброюється добром і ласкою, жартом або просто… мовчить, даючи йому можливість подумати над своїми словами. Урок усвідомлення своїх помилок більш продуктивний, ніж той, на якому тобі на них вказали.

Вона знає собі ціну. Ця жінка не йде на повідку у чоловіка: намагається догодити йому, але не втрачає при цьому почуття власної гідності; вона прекрасна господиня, але не служниця; щедра, та не марнотратна; економна, але не скупа. Вона може крикнути, коли це потрібно, і змовчати, коли це потрібно ще більше. Це жінка з м’якою вдачею, але твердим характером. Це кішка - пухнаста ззовні, але при потребі здатна випустити кігті. Зрештою, жінка такою і повинна бути, - гнучкою, пристосованою, різною.

Як цікаво Бог створює пари… Лінивому дає працьовиту, розумній посилає дурника, запальному - спокійну і розсудливу… Щоб досягнути гармонії, зрівняти шальки терезів.

Розбіжності можуть бути різні, заховані у зовнішності, в характері, а то й десь глибоко в душі. От і наших героїв Він поєднав кумедно: вона така, як мурашка, швидка, а він любить кожну справу обдумати.

Дві половинки обов’язково повинні мати впадини і виступи, аби ідеально поєднатись між собою. Але разом з тим чоловік і жінка стають схожими з плином часу, адже вони дві половинки чогось єдиного, цілого. Так, подружні пари створюються Богом на небі, але розбивають їх люди на землі. Бог лише вказує дорогу, але пройти по ній ми мусимо самі.

Звичайно, вони не виставляють свою любов напоказ. Старші люди не такі безпосередні у проявах почуттів, як діти чи юні закохані. Їх любов більш стримана. Але вона проявляється у всьому, що вони роблять. Їхні будні (не думайте, вони у них є), без сумніву, іншого кольору, а зовсім не сірого. Просто вони розфарбовані власноруч кожним прожитим разом днем, який приносить і радість, і смуток, неприємності і проблеми, сюрпризи і драми. Але ця сім’я - команда. І хоча життя - це не всипаний квітами, прекрасний сад, вони будуть докладати зусиль, аби створити його собі своїми руками. І я впевнена, що у них все вийде, адже на їх стороні Любов…

Кажуть, що любов і кашель приховати неможливо. Та й чи потрібно ховати кохання… Воно ж, як вода, знайде найменшу тріщинку, щоб просочитися на поверхню.