Небіжчиця мимоволі

Старенька хата, густо обсаджена кущами, стояла осторонь від інших будинків на вулиці та від дороги. Щоразу, як ішла туди, ставало якось не по собі. Підходячи ближче, помітила, що нікого біля хати немає (а в такій ситуації повинно бути інакше). Та й двері були замкнуті зсередини. Я постукала. Відчинила та сама бабця, пенсіонерка... Я так і остовпіла - від переляку не могла вимовити і слова. А вона стоїть, здивовано дивиться на мене й не може зрозуміти, що сталося. Так пройшло кілька хвилин. Я вже хотіла втікати, але бабуся запросила мене до хати, щоб отримати гроші. Проте я категорично відмовилася, сказавши, що краще у садку, на столику. Від страху не могла заповнити відомість - так руки і ноги тремтіли.

До дороги бігла, оглядаючись. І ще довго не могла заспокоїтися. Прийшовши на пошту, почала розповідати колегам, що пережила. А ті аж заходилися сміхом. Виявилося, що пенсіонерка померла у будинку за таким же номером, тільки на іншій вулиці.