“Лохотрон” для нетямущих

У двір боїться заходити, бо мій злющий Бобик аж рветься на прив’язі. Підходжу до хвіртки, і бачу шикарно одягнену жінку середнього віку. Поряд на дорозі її чекає прегарна нова машина вишневого кольору.

- Ми із Закарпаття. У нас велика біда - усе град вибив… Беремо гроші, кури, півні, м’ясо свиняче і теляче в банках, цукор, борошно, картоплю, цибулю, моркву, - почала голосно і сміливо перераховувати асортимент товарів жінка.

“Невже гроші та худобу також град вибив? - миттєво промайнуло в моїй голові. - Та й у ЗМІ не повідомлялося про велику стихію на Закарпатті…”

“Нічого собі прохачка, - знову дещо іронічно подумала я, дивлячись на безліч золотих перснів на пальцях жінки. - Та мені таке вбрання і стільки золота не снилося навіть у найкращому сні”.

Але керуючись правилом, що краще дати, аніж просити, виношу відро картоплі і з кілограм цибулі.

- Може, ще хоч 5 гривень дасте, - забираючи овочі, каже жінка.

- Немає, - різко відповідаю я.

- А ти ще молода й гарна, але щастя не маєш, бо тобі пороблено, - не відстає від мене прохачка.

- А хто мені поробив?

- Близькі сусіди.

- Які? А-ну, вгадайте. Покажіть на будинок.

- Он ті! - тицяє жінка пальцем на хату моїх мами і сестри.

- Попала пальцем в небо, - відповідаю я їй на безглузде вгадування.

Розкішна прохачка йде далі - від хати до хати, і слідом за нею під’їжджає гарнюща машина. Люди дають, хто що має: цукор і борошно, картоплю, дехто - гроші, а от старенька баба Христя дала трилітрову банку м’яса і 10 гривень. Ще й заплакала на додачу.

- У людей горе велике, - витираючи сльози, сказала співчутливо.

А я, дивлячись на все це, з сумом подумала: ось так проїхати двадцятьма селами, то й не треба працювати. Навіщо, приміром, садити картоплю, сапати її, кропити декілька разів від клятих жуків, копати, - якщо сільські “лохи” і так дадуть. Хто нас, бідних, тільки не дурить?

“Лохотрон” триває: десь через тиждень спритні жіночки-смаглявки носять золото “на зуби”. Такі собі яскраво-жовті злитки, за які правлять 1000 гривень.

- Купуйте золото, жіночки, недорого… З одного злитка можна поставити зуби для чотирьох, - нав’язливо припрошують аферистки-професіонали.

“Купляються” не всі. А от баба Ганна, всупереч вмовлянням сусідів, аж “прикипіла” до золота. Мала лише 500 гривень, але пішла до куми Галі, позичила ще 500, і купила невимовно гарне золото.

- Так гарно сяє - буде мені на зуби, дочці, невістці, ще й внучці на сережки, - радіючи покупці, не вгавала баба Ганна.

Та коли пішли з тим золотом до стоматолога, то виявилося, що то - звичайнісінька жовта бляха. Шукай вітра в полі, бабо Ганно.

Через деякий час браві хлопці молодії носять сковорідки по 500 гривень!

- Чому такі дорогі? - запитую.

- Тому, що екологічно чисті і миттєво жарять-смажать, - відповідають інтригуюче.

Також дехто купив. Щоб наступного дня гірко розчаруватись.

Слідом за ними молоді хлопці та дівчата носять набір посуду за 800 гривень, запевняючи, що для тих, хто купить, в неділю на головній площі в Острозі проводитиметься розіграш дорогих призів, які обов’язково отримають усі ті, хто купив посуд. Всі, хто купили, поїхали в неділю в Острог на площу, але ніякого розіграшу призів не було.

Пізно ввечері заходять до хати двоє неохайно одягнутих чоловіків. Просять гроші на Запорізький дитячий будинок.

- Чому не просите в своїй рідній області, адже, щоб приїхати із Запоріжжя на Рівненщину, потрібні неабиякі гроші, чому не допомагає місцева влада та всілякі заможні спонсори? - запитую в них…

Мовчать. Лише показують гроші, які уже пожертвували на дитячий будинок довірливі селяни. В неділю бачу цих чоловіків “в дупель” п’яних, в Острозі на ринку.

Резюме: даруйте за відвертість, але “лохами” в нашій славній Україні аж кишить. Бо як інакше пояснити те, що люди залюбки віддають останні гроші багатим шахраям хтозна за що. Я, проста сільська жінка, ніяк не можу осягнути розумом, як молоді освічені дівчата, та й старші жінки, віддають золоті речі та гроші всіляким гадалкам, ворожкам. Адже не робити цього просять правоохоронні органи, ЗМІ. Але, як кажуть в народі: “А Васько слухає, та їсть!” Отже, “лохотрон” - безсмертний!

Редакція “РР” спільно з УМВСУ в Рівненській області розпочинає новий конкурс під рубрикою “Як нас дурять”. Чекаємо на листи від наших читачів із розповідями про такий поширений на Україні вид злочину, як шахрайство. Автори найкращих, на думку правоохоронців, дописів будуть нагородженні грошовими преміями.