Головне - не проґавити шанс

Старого світу більше немає. Країни, що сподіваються на підтримку світової держави США, залишаться ні з чим, - адже світова гегемонія зникла з приходом кризи.

Однак надії на те, що місце господаря світу незабаром займуть інші держави, теж марні. Навчений гірким досвідом американської залежності, світ більше не дозволить монопольного панування над собою жодної держави. Не вийде це ні в Китаю, ні в Росії, як би вони цього не прагнули. Формат міжнародних відносин, де вирішальним було слово єдиної держави, відійшов у небуття.

Найглибша економічна криза примусила США почати перегляд відносин із рештою світу. Нові умови змусили нового американського президента приїхати до Росії й Китаю і домовлятися з їхніми керівниками. Стає зрозуміло: хоча США мають найбільшу військову міць, але брязкати зброєю з будь-якого приводу більше не будуть. Тому США вже роздумують, чи встановлювати ракети ПРО в Польщі й радари в Чехії. Штатам стала менш цікавою доля їх колишніх відданих союзників - таких, як, наприклад, Грузія й Україна.

На міжнародній арені відбувається перерозподіл сил. Країни не просто домовляються, як добрі друзі. Вони знову ділять світ на сфери впливу. На жаль, ми опинилися не серед тих, хто ділить, а серед тих, кого ділять. І не факт, що межі сфер впливу співпадуть із нашим державним кордоном.

Сьогодні Україна - це країна зі слабкою економікою й нестабільною політикою, яку ніхто в світі не сприймає серйозно. Звідси й тональність звернення президента Росії до президента України, та й сама можливість такого звернення. Звідси й байдуже мовчання канцлера Німеччини Ангели Меркель під час зустрічі з президентом РФ Дмітрієм Медведєвим, який дозволив собі випади проти України. Заява офіційних представників НАТО про те, що альянс не готовий прийняти Україну, - це теж свідчення нашої слабкості.

Україна відвикла приймати самостійні рішення. Тому вона так і не стала активним гравцем на міжнародній арені, не зуміла запропонувати жодної виразної ініціативи, крім визнання Голодомору геноцидом, - хоча могла стати, наприклад, одним зі світових лідерів у питаннях продовольчої й енергетичної безпеки.

У новому світі в нашої країни є два сценарії розвитку. Перший - нічого не змінювати й віддати себе на відкуп політичним силам, які вже привели її на межу виживання. Вкотре обрати президента, котрий виконує вказівки чи західного, чи східного “старшого брата”. Але в нинішній ситуації вже не вийде обрати прозахідний чи проросійський курс і дрейфувати у бік одного із сильних гравців світу. Сильні гравці самі можуть, у разі зацікавленості, зробити цей вибір за Україну.

Ющенко, Тимошенко, Янукович використовували дану їм народом владу для того, щоб розділити країну на біло-синіх й помаранчевих. Вони та їхні кольорові ідеології не принесли Україні нічого, крім втрат і розчарувань. Судячи з нинішніх дій цих політиків, вони не зробили жодних висновків і продовжують розділяти країну, ведучи її до прірви. Ці політики більше нічого не здатні запропонувати Україні.

Тому другий сценарій розвитку України - боротися за міжнародну рівноправність і створювати українську сферу впливу. І це - єдине зовнішньополітичне завдання, яке варто вирішувати новому президентові.

Світ, який змінюється, вимагає нових підходів і нових рішень. Окрім загроз, цей новий світ дає нам і шанс - стати серйозним геополітичним гравцем. Сьогодні зі зміною світової конфігурації можна змінити й долю нашої країни. Головне - не проґавити цей шанс.