Є ще порох у порохівницях!

Жодне дійство в Рівному не обходиться без участі талановитої молоді та досвідчених артистів. Але мало хто знає, що директор Палацу Микола Панащук також людина не без «Божої іскри», тому підтримує й втілює в життя нові проекти з розвитку юних талантів.

А захоплення творчістю виникло ще в глибокому дитинстві, коли вже чотирирічним малюком виступав із сестрою на концертах та різноманітних дійствах. Чи не найголовнішу роль у цьому відіграв батько Миколи Васильовича, який, граючи на гармошці, навчив хлопця танцювати і краков'як, і моряцьке яблучко, й чимало інших танців.

- Вже минув не один десяток років, а я й досі пам'ятаю оті перші виступи, - розповідає Микола Васильович. - Мабуть, тоді й запало в серце бажання творити самому, творити для людей. Якось у наше село, а народився я в Підгірцях Рівненського району, приїхав джазовий оркестр. Після того концерту я одразу сказав, що стану музикантом. Отож, закінчивши школу, вирішив вступати до Рівненського музичного училища. Хоча у мене не було музичної освіти, комісію, я думаю, підкорив майстерно виконаною піснею. На жаль, не вистачило всього єдиного бала, аби пройти за конкурсом. Але наполегливості мені не позичати, тому наступного року все ж вступив. Навчаючись на другому курсі, був постійним учасником джазового оркестру, а вже на третьому вирішив, що й сам зможу зібрати власний ансамбль. Влаштувавшись на роботу в ПТУ-10, організував свій колектив, який за півроку існування посів друге місце на обласному конкурсі серед духових оркестрів. Після цього мої «учні», серед яких були як однолітки, так і люди старшого віку, стали звертатися до мене не інакше як «Микола Васильович». Це додало впевненості, тому все задумане вдавалося втілювати в життя майже на рівні авантюризму.

Доброволець у горно-стрілковому полку

Амбіційного і талановитого хлопця Миколу, який навчався лише на четвертому курсі, направили директором Будинку культури у село Глинськ Здолбунівського району. Не минуло й півроку, як «студент» зробив у сільському клубі капітальний ремонт та провів парове опалення. Для захисту диплома цього було більше ніж достатньо, але відкритим залишалося питання зі службою в армії, адже «броня» не звільняла від неї, а лише на два роки відтягувала «заслання». Порахувавши, що краще зекономити два роки, Микола Панащук написав заяву на добровільну службу в Радянській армії. У військкоматі це сприйняли як патріотизм та майже героїзм, тому майор Калашніков дав добровольцю можливість вибрати місце служби. Так хлопець опинився на Закарпатті, де був призначений виконуючим обов'язки військового диригента. Військові справи й далі пішли б, як по маслу, але якось керівництво почуло, як Микола Васильович співає українські стрілецькі пісні. Мало того, що солдату не присвоїли офіцерське звання, сприйнявши пісні за прояв націоналізму, то його, на додачу, позбавили усілякої перспективи у службі.

За «Текстильник» став горою!

Відслуживши два роки, Микола Панащук знову повернувся до творчості. Керівництво духовим оркестром Льонокомбінату і педагогічна практика в Рівненській музичній школі (де заснував клас тромбона та туби) сформували його естетичний смак. Піком творчих досягнень стало заснування дитячого духового оркестру, який складався з понад 60 чоловік. Зрештою, з його найуспішніших представників і було засновано джазовий колектив «Гелікон», який добре відомий не лише в Рівному, а й далеко за його межами.

У часи перебудови з'явилися люди, які захотіли «прихопити» Палац культури для власних потреб. Звичайно, що Микола Васильович, як його художній керівник, став на захист закладу та людей, які в ньому працювали, і керівництво міста написало наказ про призначення невгамовного музиканта на посаду директора «Текстильника». Після цього працівники закладу пережили ще 12 судових слухань, та все ж вибороли право на існування центру культури.

Аби дати дітям можливість розвиватися та займатися тим, що їм до душі, для роботи в Палаці були запрошені і народний театр, й ансамбль «Едельвейс», створено хор «Ремісолька», відновлено діяльність «Гелікону», і за три роки в МПК вже займалися 28 творчих колективів та об'єднань.

- На сьогодні досягнення працівників та вихованців Палацу досить значні, адже «пороху в порохівницях» більше, ніж достатньо! - говорить Микола Панащук. - Наш самодіяльний театр виступає по всій Україні і нижче другого місця не отримує. Ансамбль скрипалів «Арієтта» дає показові виступи у Львові, бере участь у різних фестивалях та концертах. Окремо слід відзначити «Едельвейс», адже на сьогодні це ціла школа танцю, в якій займається близько 500 дітей різного віку. Вищезгадана «Ремісолька» унікальна тим, що майже весь їхній репертуар - це авторська, написана спеціально для них, музика. Цей колектив має яскраво виражений творчий стиль, тому на конкурсах посідає лише призові місця.

Особливо вирізняється колектив «Ладоньки», який організовує найкращі новорічні ялинки для діток. Так, цього року в святковій казці взяли участь 96 дітей віком від чотирьох до 16 років. Одним із носіїв української народної культури є хор «Горинь», який було створено ще в 1961 році. Він і досі існує, досить потужно розвивається та гідно представляє нашу область на фестивалях. У його репертуарі - творчість, яка давно була забута й загублена у віках.

Гарним прикладом розвитку нашої молоді є створення мистецького об'єднання «Шанс», яке значно старше за свого київського тезка. Приємно, що моя ідея, втілена в життя, набула такого розвитку та популярності, що молоді люди приходять, займаються і ростуть у творчому плані.

За словами пана Миколи, на літо працівники Палацу планують зайнятися дослідницькою діяльністю та вирушити в глибинки області, аби вивчати її спадщину та зберегти для майбутніх поколінь надбання наших предків.