“Газета по-українськи”: Юлія Тимошенко показала себе вправним економістом і стратегом

Більшість відомих до цього часу економічних див - у Японії, Німеччині, Іспанії, на Тайвані, в Сінгапурі тощо - виросло на фундаменті кризи: чи то фінансової, чи то інфраструктурної, чи то кризи розвитку.

Після поразки у Другій світовій війні інфраструктура, заводи, цілі галузі виробництва Західної Німеччини були зруйновані. Однак не минуло й 10 років, як усі заговорили про економічне диво, яке розпочалося у цій країні зусиллями канц-лера Конрада Аденауера, якого тепер, на сучасний лад, назвали б видатним антикризовим менеджером.

Проводячи паралелі з минулим часом, наслідки небаченої з часів Другої світової війни глобальної фінансово-економічної кризи можна прирівняти до післявоєнної розрухи. І це не перебільшення, оскільки падіння обсягів виробництва та інших показників економіки в багатьох державах було таким катастрофічним, що справді вийшло на післявоєнний рівень і відновлювати докризові показники доведеться не один рік.

Не оминула світова криза й Україну. На початковому етапі її наслідки поглибила погана спадщина, яка дісталася нам від СРСР. Це застаріле обладнання, що майже вичерпало свій ресурс, велика енергоємність промислових гігантів, які користувалися тим, що до кризи попит на продукцію нашої металургії та хімпрому на світових ринках перевищував пропозицію. Тому їх власники не вкладали у переоснащення виробництва - лишень отримували надприбутки та виводили їх в офшорні зони.

Пізніше, коли ”халява” закінчилася, адже гримнула криза і світові ринки впали, - олігархи кинули багато з цих підприємств та їх робітників напризволяще. Узяти хоча б до прикладу хімічного гіганта ”Рівнеазот”. Ще донедавна успішне експортно-орієнтоване підприємство нині руйнується власниками з оточення олігарха Дмитра Фірташа, а зобов’язання, взяті під час приватизації ”Рівнеазоту”, ніхто не виконує.

І це лише вершина айсберга. Світова криза оголила цілі комплекси закладених в українській економіці проблем, з якими довелося зіткнутися прем’єр-міністру Юлії Тимошенко.

Зрозуміло, що перше завдання, яке поставив би перед собою будь-який антикризовий менеджер, - це полегшити наслідки удару кризи, створити “подушку безпеки” для економіки, яка збереже її життєздатність. І сьогодні як експерти, так і міжнародні організації констатують, що уряду Тимошенко вдалося зупинити кризу.

Невтішні прогнози опонентів уряду про колапс економіки, дефолт та інші ”страшилки” не справдилися. Навпаки - за підсумками літа ми побачили формування стійкої тенденції до подальшого нарощування обсягів зростання економіки.

Все це відбулося не з доброго дива і навіть не внаслідок самолікування ринкової економіки. Навпаки, криза засвідчила нездатність самих лише ринкових механізмів владнати породжені нею проблеми. Тому в усьому світі різко зросла роль держави в регулюванні економіки. Юлія Тимошенко чітко це відчула, і нинішнє зростання у майже кожній галузі є закономірним наслідком реалізації понад 15 антикризових урядових програм та розумного розпорядження коштами, що їх виділив Міжнародний валютний фонд на подолання світової кризи в Україні.

Повертаючись до історичних паралелей із повоєнною Німеччиною, варто зазначити: однією зі складових економічного дива канцлера Конрада Аденауера було правильне використання коштів у сумі 1,3 млрд. доларів, що їх надали цій країні як фінансову допомогу за планом Маршалла.

Гроші переважно спрямували на інфраструктурні реформи в промисловості, а також на масштабні проекти з будівництва. Подібним чином розпорядилася коштами МВФ прем’єр-міністр Юлія Тимошенко. Як і Аденауер, вона запустила програму соціального житлового будівництва. Остання вже до кінця цього року дозволить 11 тис. сімей, серед яких багато пільговиків, отримати помешкання. У такий спосіб розморожується будівельна галузь, яка підтягує за собою і металургію, і виробництво будматеріалів, і транспортну галузь, і створює тисячі робочих місць.

Аденауер, як і Тимошенко, велику увагу приділяв поверненню довіри населення до банків та фінансових установ. Акт доброї волі українського уряду щодо націоналізації проблемних банків, таких як “Родовід”, ”Київ”, ”Укргазбанк”, дав змогу людям отримати “заморожені” депозити, а цим системним банкам поновити нормальну діяльність. Відтепер, очевидно, громадяни почнуть знову довіряти принаймні державним банкам.

Масштабне будівництво доріг, інших великих стратегічних об’єктів на кшталт Дністровської гідроакумулюючої електростанції, яке здійснює уряд за кошти держбюджету, повторює вже іншу стратегію виходу з кризи, що її дотримувалися США для виходу із Великої депресії 1930-х.

Іншими словами, за час боротьби з кризою Юлія Тимошенко продемонструвала свою успішність не лише як управлінця, антикризового менеджера, а й економіста, спроможного зрозуміти передовий світовий досвід подолання криз і застосувати його в українських реаліях. Як наслідок, за прогнозами МВФ, економіка України вже 2010 року матиме позитивне зростання валового внутрішнього продукту на рівні 3 відсотки.