Пастельна брехня

Я добре розумію, що життя - це поразки і переломи. Я зрозумію твою ненависть, твої проблеми, твої невдачі. Просто скажи мені це тут і зараз. Я розумію все, тільки не огортай мене фальшем знову. Вона тепер завжди зі мною. Ношу її в холодному куточку свого серця і огортаю теплими сумнівами, з надією ставлячи собі запитання : “А, може, це правда?”. І тут вже не має значення те, що було сказано. Кожне слово, почуте мною, містить такі жалюгідні і неприємні краплинки брехні. Пастельним кольором вона стікає по яскравій картині нашого життя, відбиваючи бажання жити. Сама не підозрюючи про власну причетність до фабрики обману, я починаю брехати. Спочатку в маленьких дрібничках, а потім стаю вже зовсім освіченою в цій непростій справі. Та найстрашніше те, що мене вже не гризуть докори сумління, коли засинаю. Забуваючи про свої дрібні грішки, спокійно лягаю спати, ідеалізуючи себе як людину правильну і чесну. Потім настає багатообіцяючий ранок. Я прокидаюсь, а разом зі мною та частина мозку, яка відповідає за добову норму брехні, що стає невід’ємною частиною сьогоднішнього дня. Як кров по венах, тече по тілу вірус брехні. Вже під вечір моя розгублена совість, зібравши всі сили докупи, подає гучний сигнал “СТОП” до головного мозку. Я відчуваю біль та сором за себе саму. І як добре все ж таки відчувати, що ти ще не зовсім втрачена людина для цього світу, що ти ще можеш змінитися. Набагато гірше, коли твоє сумління вже не в змозі протестувати проти твоїх поганих вчинків. Щиро пообіцявши собі реабілітуватися, я тихою втомою дихаю крізь ніч і спокійно засинаю. А разом зі мною в такий сон поринаєш і ти. Як усе-таки хочеться змінити цей світ на краще! Брехня... Вона тепер скрізь.