Приваблюють і відлякують привиди Тараканівського форту

Останнім часом чимало говорять про таємниці Тараканівського форту, зокрема, про незрозумілі вибухи, що лунають із глибоких шахт-колодязів та привидів, якими зацікавилися навіть київські науковці, висловивши версії, які мають право на існування.

Спочатку - трохи історії

У відкритті унікальної оборонної споруди - Тараканівського форту, взяв участь російський імператор Олександр ІІІ. Відомо, що у 1873 році з державного бюджету виділили величезну суму - 66 мільйонів карбованців, для будівництва унікального об’єкту. А ще мешканцям 10 навколишніх сіл заборонили зводити кам’яні споруди, бо на сам форт витратили не лише каменю й цегли, але й нового на ту пору будівельного матеріалу - бетону.

Форт не втрачає своєї краси, сили та привабливості й сьогодні. Бачимо чавунні герметичні двері, колодязі, підземний хід, таємні виходи; тут діяли лазня, пральня, хлібопекарня, гарнізонна церква, каземати центральної казарми, житлові та господарські приміщення, складські приміщення тощо. Мав неприступний форт обладнані бруствери для гармат, траверзи. Оборонна споруда, власне, не проявила себе в основному призначенні. Тому використовувалася як склад, пізніше - як в’язниця. У 1915 році її захопили австрійці. Перших руйнувань форту, як не дивно, завдали росіяни під час Брусилівського прориву фронту у 1916 році.

До наших днів форт дійшов зруйнований більш як на 60 відсотків (висновок спеціалістів “Укрзахідпроектреставрація”, 1983 рік). А ще його помаленьку “розбирають” мешканці навколишніх сіл, заготівельники металобрухту. Дійшло до того, що поцупили вхідні двері вагою у кілька тонн. За словами хранителя фортечних таємниць, колишнього майора міліції Ростислава СТЕПАНЮКА, лише сторожа стримує подальше руйнування об’єкту: вдалося зберегти окремі двері, решітки, унікальні дерева, що оточують мури. Раніше форт числився за військовою частиною, коли ж її розформували, став “нічийний”. Тараканівська сільська рада не має коштів, аби належно утримувати форт, тим більше “законсервувати”.

Дивні вибухи лунають і зараз

Офіційно пан Сергій числиться комендантом форту. А ще водить туди туристів, екскурсантів, працюючи за завданням регіонального козацького Братства ім.С.На-ли-ва-йка. Прикро лишень, що належних умов для проведення роботи із людьми, яких цікавить система підземних катакомб і переходів, немає. По-перше, аборигени помаленьку донищують форт, по-друге, держава самоусунулася від захисту пам’ятки; нарешті - тут щороку травмується до десятка відвідувачів-“дикарів”. Ще не забувся випадок із рівненським податківцем, який упав зі стіни і смертельно травмувався. Торік провалилась у колодязь дубенська учениця, серйозно пошкодила хребет і зосталася інвалідом. Нещодавно у шестиметрову паску-яму влетіла 19-річна студентка з обласного центру, в якої лікарі констатували відкритий перелом ноги, численні гематоми й больовий шок. А перед тим прикрість спіткала двох “диких” туристів, які вирішили “побродити” темними коридорами фортифікаційної споруди. Дорого обійдеться їм прагнення екстремального відпочинку - хлопців із сусіднього району чекає тривале лікування. І таких випадків було чимало.

Років п’ять тому одне зі столичних видань опублікувало матеріал про Тараканівський форт. Зацікавила досить смілива версія, - ніби під час Другої світової війни німецькі спеціалісти тут випробовували знамениті снаряди “Фау”, оснащені зарядами масового враження противника. Подейкують, що пізніше досліди перенесли у катакомби біля села Стражівка під Вінницею. Існує думка, що форт має аж шість поверхів (?!), хоча достеменно відомо лише про три.

Поцікавився у члена творчого історико-наукового об’єднання “Едельвейс”, що діє при Дубенському міському Будинку дітей та молоді Сергія Махновця, - якої він думки про статтю київської газети. “Версія столичного журналіста має право на існування, - відповів той. - Адже є факти, які її підтверджують, хоча і не прямі. Скажімо, не раз ті, що блукали вночі загадковими коридорами - своєрідними будівельними завулками - чули дивні звуки, що лунали з шахт-колодязів. Пан Сергій, раз заночувавши у форті, сам чув якісь вибухи внизу під глибоким проваллям. Хто і що їх спричинило - того ніхто не скаже.

Автору пригадалося: про якісь незрозумілі вибухи говорив і тараканівець Іван Ситников. Після війни його, артилериста-піротехніка, призначили комендантом форту. Підлеглі лейтенанта відправляли звідти складовані боєприпаси. Ото й чув під темними коридорами внизу вчорашній фронтовик вибухи, що лунали час від часу в лункій тиші підземель.

Далі. Чим пояснити, що в підземеллі в певному місці у певний час гаснуть електроліхтарі, розряджаються батареї мобільних телефонів? Нарешті, у важкопрохідній місцевості, схожій на джунглі, що займає пагорб між залізницею та львівською трасою, довкола об’єкта зустрінете величезних вужів і птахів. Щось подібне фіксували після аварії на Чорнобильській АЕС, коли спостерігали ненормальні випадки гігантизму у фауні та флорі, які виникали під впливом радіації. Старожили Тараканова повідомляють і таку неймовірну історію: у Другу світову війну на території форту безслідно зникли два десятки танків. Туди заїхали потужні машини, а звідти не повернулися. Отож розмови про таємниці, що витають навколо форту - величного, хоч і напівзруйнованого, - небезпідставні.

Що ще цікавить туристів? Ліхтарик вихоплює на стіні рядок… арабських літер, залишених тут турецьким солдатом… металеві речі (решітки, дверні завіси) німецького виробництва, датовані 70-ми роками позаминулого століття… могили (кажуть, кілька сотень російських, австрійських, польських і більшовицьких вояків тут загинуло). До речі, туристи з увагою сприймають повідомлення “Історичного річника на Волині” за 1929 рік, що “форт уславився у 1920 році героїчною обороною під командуванням майора Марчинського проти більшовиків”. Власне, сам Семен Будьонний у книзі “Пройдений шлях” писав про цей бій, що “спроба взяти форт у Тараканові з ходу успіху не мала”. А учасник боїв під Дубно, польський підполковник Арцишевський згадував про “численні біснуваті і люті атаки полків ворожої кінноти… на окремі батареї, яким доводилося захищатись картеччю з дистанції 200 метрів, і безупинні контратаки наших резервів”.

До речі, поляки не проти взяти участь у розкопках і реставрації форту. Було б добре, якби долею історичної пам’ятки пройнялися не лише сусіди-слов’яни.

І пристановище привидів

Останнім часом нерідко почуєте, що форт став раєм для привидів - потойбічних господарів руїн. За два роки зафіксовано 13 випадків їх з’яви, як правило, “супроводжуючими” туристів чи екскурсантів у різних місцях підземелля. Ото знаходяться сміливці, котрі спеціально приходять у Тараканів, аби зустрітись із привидами. Тим більше, що останні ведуть себе мирно, їх вдалося навіть зазнімкувати на мобільники.

Зацікавились паранормальним явищем журналісти програми “Неймовірне, але факт” телеканалу СТБ. Майже день витратили вони у форті - з допомогою точної апаратури намагалися зазнімкувати в лабіринтах “мешканців” незвичного пристановища. Пр-а-вда, вона не вельми “слухалася” киян, та вдалося запримітити дві фігури, що постійно супроводжували журналістів: і при відвідинах верхньої частини гарнізонної церквиці, що, як засвідчують фахівці, вельми нагадують псковські дзвінниці далекого ХІІІ століття, і при знайомстві з глибокими проваллями та шахтами колодязів колись потужної, хоч і зруйнованої, фортифікаційної споруди. Вважай, що поїздка киян була не даремна.

Впритул зайнялися проблемою щодо привидів козаки місцевого коша імені Северина Наливайка. Восени минулого року вони вирішили знайти місце для каплиці, аби заспокоїлися душі похованих тут воїнів. Всю дорогу в підземеллях козаків “супроводжували” дивні фігури, ніби придивлялися, що роблять у їхніх “володіннях” живі. Козаки поставили при вході у форт хрест-фігуру, яку освятив і провів біля неї панахіду настоятель Тараканівської церкви отець Володимир. Планується в підземеллі оформити каплицю і залучати до неї священнослужителів інших конфесій. Адже у форті поховано ще й католиків та лютеранів.

Бойове укріплення, створене працьовитими земляками, стало пам’яткою архітектури та зразком майстерності зодчих. Над ним пролетіли роки царського самодержавства, польського санаційного режиму, радянської епохи, в яку “вклинилася” німецька окупація. Форту в майбутньому пророкують долю французького Буаяра. Відомо, що обидва об’єкти мали одного і того ж автора проекту. Але щоб на Поліссі став всесвітньо відомий форт, потрібні чималі кошти. Та їх катма в нужденному місцевому бюджеті. Можливо, хоч у майбутньому вдасться розгадати таємниці, що витають довкруж відомої у нашому регіоні фортифікаційної споруди, що може доповнити знання її відвідувачів з історії ріднокраю, допоможе пізнати нові грані його минулого. Бо без знання минулого, як відомо, важко пізнати майбутнє.