Нерідні онуки

Коли вже підходили до Олегових батьків, у Галі й ноги затрусилися. Уявляла, яка то буде зустріч з майбутньою свекрухою, бо Олег розповів їй про розмову з батьками. Що було на серці в Уляни й Якова, коли побачили сина з чужою дитиною на руках, то було відомо тільки їм, але зустріли їх радо. “Заходьте, заходьте в хату, - вийшов, усміхаючись, наперед батько. - Ми вже вас давно чекаємо”. Сподобався цей чоловік Галі відразу. Уляна трималася якось насторожено, стримано. Але видно було, що невістка їй припала до душі. Думала, що то буде якась старша жінка, яка спокусила її сина. А Галя була набагато молодшою за Олега та вродливою, - здавалося, таких красунь в селі і нема. Після обіду батько з сином вийшли на вулицю покурити, залишивши жінок самих. Деякий час вони сиділи мовчки, не могли знайти спільної мови. Першою почала Галя: “Я розумію, що ви не раді вибору свого сина. Але не подумайте, що я до нього нав’язалася. Якщо ви не сприймаєте мене, я можу залишити Олега. Але все одно буду вдячна йому за те, що він підтримував мене в тяжкі хвилини мого життя”. І розповіла про свою нещасливу долю. Росла сиротою, бо батьки повмирали рано. То ж не відчула материнської ласки, дитинство пройшло в дитбудинках. Коли закінчила училище, працювала на тому підприємстві, де й Олег. Жила в гуртожитку. Познайомилася з хлопцем, старшим від неї. Не з кохання вийшла заміж, хотілося сімейного затишку. А Петро виявився п’яницею та гульвісою. Коли дізнався, що в нього народилося дві доньки, запив зовсім. Не раз, бувало, втікала до сусідки серед ночі з дітьми, коли приходив додому п’яний, бо ще й руку піднімав. А діти все бачили, кричали не своїм голосом. Жалілася на Петра й свекрусі, та вона й слухати не хотіла, відразу сказала: взяв сироту, то й живи, як хочеш.

“З Олегом тоді вже ми були знайомі, не раз бачив заплакану, співчував. Хотів, щоб у нашій сім’ї все було добре, говорив навіть з Петром, та нічого від того не мінялось. Не витримала, розлучилася. Доньки вже ходили в дитсадок, то було легше. З Олегом зустрічалися на роботі щодня. На щось не розраховувала, бо кому потрібна з двома дітьми? Коли запропонував вийти за нього, було, завагалась, але - згодилася, бо розуміла, що Олег не такий, як Петро”.

Після почутого Уляна навіть сльозу зронила, жаль їй стало цієї ще зовсім юної жінки, з якої так позбиткувалася доля. “Можеш бути спокійна, донечко, мій син тебе ніколи не зобидить”, - сказала Уляна. Від слова “донечко” у Галі також покотилася сльоза, бо її так ще ніхто не називав. “Спасибі Вам за добрі слова, я обіцяю бути доброю дружиною для Вашого сина, а для Вас - невісткою. Вам не соромно буде перед людьми”.

Олег стояв з батьком на вулиці, і його не покидала думка, що в хаті лишилися на самоті жінки. Боявся, аби мати не наговорила Галі нічого поганого. Та коли повернувся й побачив, що вони сидять поруч і бавляться з дітьми, від серця відлягло. Зрозумів, що знайшли вони спільну мову. Уляна вийшла з хати, повернулася з Яковом, стали посеред кімнати, і мати сказала: “Благословляємо вас, дітки, на спільне життя. Тримайтеся одне одного. Ти вже бачив, синку, які робив помилки чоловік Галі. Не повторюй їх. Люби свою дружину, зроби її щасливою, і діток не зобижай. Вони ні в чому не винні”.

Не чекав такого Олег, зрозумів, що то Галя розчулила серце матері. “Спасибі вам, тату й мамо. Ці ваші напутні слова завжди будуть з нами. Ми вам будемо приносити лише радість”. Галя підійшла, притулилася до Уляни й Якова: “Будьте мені за маму й тата. Я вас не підведу”.

Далі буде.