Сватання на… Рівненщині

Це не був звичний робочий день. Не тому, що відбувалися якісь незвичайні події: мені не посміхалися на вулиці, не дарували квітів незнайомці, я не помічала ніяких “магічних знаків”, які зазвичай передують значним подіям у житті людини. Цього всього не було. Єдине те, що це був Великдень, а я працювала… Працювала у бібліотеці міста Корця. У бібліотекарів тоді вихідний день припадав лише на вівторок. По закінченні робочого дня я поїхала до батьків (вони жили в селі неподалік Корця). Пасха - це все-таки родинне свято і не хотілося проводити його наодинці у порожній квартирі.

Вечір…

Зайшовши до хати, я помітила, що мама якось дивно поводиться: мовчить, хоча зазвичай балакуча, але на обличчі не смуток, а якийсь “емоційний коктейль” - загадка, в очах ледве стримуваний сміх, іскорки радості, які вона чомусь хоче приховати; а ще щось невловиме: чи-то острах, чи-то вина. Тато поводився як звичайно, от тільки він сам по собі неговіркий, а то зовсім мовчав, як води в рот набрав, лише на маму поглядав. Нічого не розумію… “Мамо, - кажу я жартома, - ви сьогодні ніби засватані!” “Та не я, доню, а ти у нас сьогодні засватана”, - сміється мама вголос…

За вісім годин до того…

Ранок видався просто чудовим, як на початок весни: на небі ані хмаринки, сонечко хоч і не гріє ще, але вже радує своїм яскравим промінням. Їха-ла на роботу у піднесеному настрої, адже зловила себе на думці, що щаслива, принаймні в ті миті так почувалася… Ну що мені сумувати: у мене живі-здорові батьки, я молода, доволі самостійна, у мене є близька людина, з якою мені комфортно, затишно і спокійно. Всю дорогу на роботу мої думки блукали в такому руслі…

За п’ять годин до того…

У дворі загавкав собака, і мама вийшла подивитися на неочікуваного гостя. Як виявилося, це був не гість, а гості. З нею привітався спершу чоловік років 45-и, худорлявий, з натяком на сивину, з добрими очима і теплою посмішкою, впевнений у собі. Потім - жінка, низенька, з приємною зовнішністю, жвава і доброзичлива. Спочатку мама розгубилася, подумала, що ці люди не туди потрапили, але за мить все зрозуміла. “Ми прийшли поговорити про наших дітей”, - почула вона відповідь на невиказане запитання, яке читалось у її очах…

Як відомо, язик до Києва доведе, а у моєму випадку він довів до весілля. Наші з Володимиром батьки говорили доволі недовго. За їхніми словами, вони вже бачили, що ми пара, але, на відміну від нас із Вовою, виявилися більш рішучими та сміливими. Їм терпець урвався чекати, поки ми надумаємо. Володі в день сватання з батьками не було. Він знав, що мене не буде вдома, і вирішив не йти, - мовляв, нехай батьки між собою поговорять, я вже все й так знаю.

18 година…

Ввечері, дізнавшись про все, я залишалася на диво спокійною. Не відчувала у своєму серці ні протесту, ні обурення з приводу того, що те, що безпо-середньо стосується мене, зробили без мого відома, що все пройшло не так, як я мріяла. Я була лише приголомшена і здивована. Зізнайтеся, не щодня ви приходите додому посватаною. Коли минули перші хвилини здивування, мені стало радісно. Я усвідомила, що скоро стану заміжньою жінкою, а там - мамою… Звичайно, ми обговорювали своє майбутнє з Володею, але нікуди не поспішали. Зустрівшись з ним наступного дня, ми просто посміхнулися одне одному.

Весілля зіграли через два місяці, це було 20 травня.

19 років потому…

Я жодного разу не пошкодувала про те, що все склалося саме так, ні разу не звинуватила батьків у втручанні в особисте життя. Вони просто прискорили подію, яка, я знаю, все одно сталася б. Зараз чоловік для мене - це в першу чергу надійний друг, який мене поважає і розуміє. А батькам нашим я дякую. Вони ризикували… Але той ризик виправдався щастям.

Роздуми на тему…

Багато в чому дружба - явище більш глибоке, складне і серйозне, ніж любов. Вірніше, любов, яка продовжена у дружбі, значно багатогранніша, ніж “просто любов”. Дружба у шлюбі - це той каркас, на який нанизуються інші, більш примхливі і мінливі почуття (кохання, сексуальний потяг). Неможливо прожити 20 років на одній пристрасній ноті. І навряд чи виявиться щасливим той шлюб, в якому подружжю не буде про що поговорити після того, як притупиться відчуття новизни. Але не слід думати, що романтика покидає нас безповоротно. Інтерес партнерів одне до одного то гасне, то спалахує з новою силою. А справжня дружба стабільна. І вона не тільки допоможе проводити дні в період спокою, а й підніме кохання на новий рівень.