Розкол заради влади

Отже, є нібито причина - так званий розкол країни, і нібито рецепт подолання розколу - федералізація. На думку “біло-синіх”, як, власне, й “помаранчевих”, існують культурно-соціально-політичні відмінності між населенням Західної і Східної України.

Але, по-перше, розкол України був спровокований обома кольоровими таборами і штучно підтримується, загострюючись напередодні виборів. Всі останні п’ять років нагнітались саме конфліктні теми: НАТО - Росія, ЄС - Росія, українська мова - російська мова. Але ні один, ні інший політичний табір не пропонував справжньої позитивної програми розвитку України. Схоже, що мета як “помаранчевих”, так і “біло-синіх” тільки одна - урвати шматок території якомога більший і тихо й надійно встановити там своє правління.

По-друге, рівний поділ України на дві частини неможливий в силу різного економічного потенціалу кожної з частин. Унітарна форма держави ще хоча б якось дозволяє урівнювати темпи розвитку.

По-третє, нинішня кризова ситуація України аж ніяк не сприяє проведенню експериментів. Наскільки сильною державою буде федеративна Україна, наскільки добре в ній буде жити людям?

Адже за межами нашої “маленької пісочниці” - аж ніяк не дружній і прекрасний світ. В реальності Україна практично позбавлена свого суверенітету і здатна лише виконувати вимоги “старших братів” - США або Росії. У цих мегадержав - своя гра, і якщо Україна не хоче бути м’ячиком у тенісі російсько-американських відносин, то необхідно самовизначатися.

За всі свої 18 років Україна так і не спробувала по-дорослому поглянути на світ, щоб зайняти в ньому міцну позицію. Зараз країна остаточно перетворилася на об’єкт політики інших країн - у першу чергу США, а також Росії (яка, зокрема, використала пугало помаранчевої України для просування своїх енергетичних проектів в Європі).

А у світі тим часом відбувається кілька значимих процесів: послаблюється вплив США на міжнародній арені; з’являються нові регіональні лідери - Китай, Індія, Бразилія; про нові імперські апетити на пострадянському просторі заявляє Росія (і навіть продемонструвала всім серйозність своїх намірів війною проти Грузії). Україна ж поки що ніяк не відреагувала. А вибір у нашої країни невеликий: зберегтися в цьому світі як самостійна держава або ж виявитися розірваною між Європою та Росією. До речі, іноземні аналітичні центри вже намалювали сценарій розділення України на три частини, і не виключено, що федерація може стати подарунком для зовнішніх ворогів нашої країни.

Розпад СРСР нічого не змінив: західноєвропейські країни лише скористалися відкритими ресурсними і ринковими можливостями Східної Європи. У результаті європейський континент залишився розколотим: на Заході - респектабельні європейці-“справжні”, на Сході - європейці бідні, неповноправні. І головна лінія розколу проходить сьогодні територією України: одна частина країни асоціює себе з ЄС, інша - в пострадянським простором. Щоб бажання величезних мас українських громадян не вилилися в реальне розділення, країні потрібна стратегія подальшого розвитку. Тільки так можна зупинити тенденцію до розпаду.

Європейська інтеграція виявилася величезним міфом - не можна стати багатим і успішним, якщо весь час намагатися пішки доганяти пасажира дорогого автомобіля.

У випадку інтеграції в рамках старих проектів типу ЄЕС, СНД перспектив Україна мала також небагато. Усі вони були спроектовані під Росію. Сьогодні Росія - глибоко корумпована країна, яка перетворюється на сировинний додаток до Заходу і навіть Китаю, який стрімко розвивається.

Щоб не стати “завойованою” територією, Україні потрібно зробити дуже багато. І потрібно розуміти, що нам заважатимуть впливові держави або об’єднання держав.

Однією з можливостей є проект східноєвропейського простору, що пропонується Арсенієм Яценюком. Серед пострадянських країн лідерами такого проекту можуть бути або Москва, або Київ. Якщо оцінювати інтерес Прибалтійських держав, Польщі, Румунії, Болгарії, Туреччини, то шанси Києва стати центром східноєвропейського простору вищі, адже історично й ментально Україна більш демократична країна, аніж Росія, і до Києва немає такої недовіри, як до Кремля.

Східноєвропейський проект може стати початком переформатування європейського геополітичного простору. Це переформатування необхідне в першу чергу Україні, яка більше від усіх страждає від розколу континенту. Для на-шої країни це цілком по силах.