Бідолашна Ольга

Хоча діти були, так люди у селі кажуть...

Ольга була не першою дитиною у своїй родині. І батьки, постійно зайняті по господарству та меншими дітьми (семеро нащадків - не жарт), не особливо звертали увагу на своїх старших. Ось і росла дівчина, як билина: спочатку сама собі блукала полем, рвала грушки у сільському садку, мріяла. Та про що ті мрії були? Дарма, минулося, підросла трохи. Пішла в школу, діти - маленькі звірі - постійно знущалися. А чому в тебе такі великі очі, а чому постійно смієшся? Хто його зна! Нарекли Ольгу в селі просто - дивачка. Роки бігли...

Кого куди доля занесла, а Ольга знай собі вдома, біля батьків. Тільки очі постійно злякані, і чого б то? Що знаєш, дівчино? Чому ходиш за село сама? Дітей своїх у річці купаєш? Ні, ні - не у воду, а, як потрібно - у ямки ховаєш. Бідна, бідна. Але мовчи тихенько, щоб бува хто не дізнався, як той хлопець, що щойно до села приїхав. Микола, здається, його звати, на машині працює. І так заглядає на Ольгу. Хоч і казали, щоб не йшов до неї, не чіпав її. А таки пішов...

Минуло років так із п’ять. Микола вночі крутився на ліжку, заснути не міг. Біль пік його серце, виймав душу. “Ще побуду сам - зійду з розуму”, - думалося. Не судилося щастя, не судилося долі - ну, і нехай. А навіщо було ще й доньку відбирати? Нічого не знає Микола, нічого. На ранок пішов до дитячого будинку. Немає своїх, чужу дитину виховаю. Хай так. Миколо, Миколо, дивися уважніше, кого хотів би взяти за своє дитя? Хлопчика? Ні, хлопчика не бери. Буде поневірятися колись, як ти ось, хіба дорослий чоловік може дати собі раду? Хай краще дівчинку. Клич он ту, що стоїть біля вікна, і так проникливо дивиться на тебе. Не жалій її, бо тут усі заслуговують на жалість. Просто бери за руку та йдіть. Йдіть у світле життя.

Пішли? Так, пішли... Микола із Оксаною вже доволі давно ходили по дитячих будинках. І то чому? Микола шукав свою втрачену дитину від Ольги. Він не міг повірити, що його дитя знайшло притулок десь там на дні річки, під вербами, чи на цвинтарі. Від того не легше. Думав, щодня думав лиш про свою вбиту, чи, може - Боже, ні! - дитину. Благо, Ксанка була поруч постійно. Готувала, шила, постійно посміхалася. Миле та світле дитя. Хоча так втомилося від тих поїздок по сиротинцях. Що ж поробиш, дитино? Якщо потрібно, якщо Та дитина - ціль мого життя. А Ксанка що? Змахувала чуб із моїх очей, і запитувала, куди ми поїдемо цього разу?

Добре, коли було отак у когось просто сидіти на руках, і чудувати. А батьків своїх Ксанка не пам’ятала. Вона з народження сама. От знаєте, як місяць самотній у небі, і хоча було поруч, як тих зірок, людей, але вона була одинока. Щодня одне і теж, ніхто не приходив, нікому не потрібна. Чи звикла? Так, до всього звикаєш. Що вихователі казали? Казали, що знайшли на пероні вокзалу. Ой, чи одна така історія. Забулося. До того часу, як дядько Микола прийшов. Побачила його - ніби світ перемінився. І хоч жили небагато, часто переїжджали, але дівчина була задоволена. Чим дорослішою ставала, тим менше хотіла свою сім’ю. А навіщо страждати ще більше?..

Що ж тоді трапилося? Нічого такого. Миколу ж попереджали. Ні, таки зробив по-своєму. Пішов із Ольгою до РАГСу, не вінчалися, бо Ольга сказала, що дуже грішна. Ну, добре, добре. Так будемо жити, самі. Чому ж - хата є, якесь там хазяйство. Не хочеш хазяйнувати, добре, біжи на річку. Ольго, Ольго, ну навіщо ж йти до тієї річки щодня? Що там такого? А Ольга йшла щоранку, щовечора. Часто йшов за нею, тихенько, щоб не почула. Наздоганяв на березі, нічого, сидить собі, у воду дивиться.

Одного ранку сусідки сказали, що Ольга вагітна. Він ретельніше подивився на дружину: “Ольго, я такий щасливий!” А вона нічого не сказала, пішла. Миколо, Миколо, ти ж не знаєш, ти ж нічого не знаєш! Якогось дня Ольга пішла з дому, і не повернулася. Казали, втопилася...

Ксанка стояла біля вікна, як тоді, коли її дядько Микола вперше побачив. Стояла і посміхалася одними кутиками вуст. Вона сьогодні щось таке дізналася, щось таке... Ну, що, Ксанко, дізналася правду? Ти ж ходила сьогодні до директора дитячого будинку. У дядька Миколи своя правда, а в тебе своя. Тобі теж хочеться знати, кого ти дитина. І що тобі там сказали, дитино? Мати кинула на пероні. То ти це знала. Що ще? Мати, виявляється, повернулася за тобою за два дні, але тебе не віддали, бо вже знайшлися прийомні батьки. Мовляв, мати, яка кинула вже раз свою дитину, може зробити це ще раз. Можливо, й так. А хто тебе всиновив, сказали? Хто були ті батьки, ти дізналася? Тільки батько? Ти впевнена, а мати? Втопилася. Бідолашна Ольга.