Шанси “державників” і держави

Суперники і противаги

Наявні близько 10 відсотків народної підтримки у штабі Яценюка називають поки що лише “кредитом довіри” і всерйоз стурбовані тим, аби її виправдати. Але замість звичайних обіцянок на кшталт “земля - селянам, фабрики - робітником”, декларують незвичні, але далеко не наївні цілі - відновлення і зміцнення ролі держави в країні. З огляду на те, що їхні опоненти - Партія регіонів і БЮТ разом зі своїми лідерами - мають “контрольний пакет” підтримки виборців, сили “державників” Яценюка в цій сутичці - один до п’яти. Або 10 відсотків проти 50+ відсотків (20+% Тимошенко і 30+% Януковича).

Ймовірно, що Арсеній Яценюк це добре усвідомлює. Втім, 10 відсотків “державників” в якості влади здатні домогтися великих результатів. Оскільки та ж соціалка, медицина, освіта можуть реально працювати, тільки виходячи з усвідомлених державних інтересів. Ні олігархи, ні політичні клани не зацікавлені утримувати сферу, що не приносить прибутку. Імовірно, саме тому в Україні все нібито “державне” зараз або неефективне, або все-таки приносить дохід у чітко визначені провладні годівниці.

За обіцянками

правди не скажуть

Політику ми давно віднесли до циркового мистецтва і періодично аплодуємо вдалим трюкам. Абонемент на ці видовища має вся країна. А от хліба вистачає не всім. Тому найпопулярнішою сьогодні обіцянкою залишаються соціальні пільги й блага. Дві найбільші партії грають із народом в одну гру, однією колодою, змагаючись один з одним тільки у швидкості роздачі.

Мантра “у вас все буде, робити вам нічого не треба, прийдемо “ми”, хороші, і все вам дамо” - це логіка всіх виборчих технологій, такий собі неолібералізм, який переконує, що держава - це ворог, нездатний захистити свого громадянина через свою недосконалість. І захистити людину може тільки... хто? Хто, якщо не держава?..

Захистити вас може влада! - переконують нас, заграючи перед виборами, політики, - дайте нам владу і ми вас захистимо. Яка гірка іронія!.. І майже всі ж уже розуміють: щось тут не так. Дали тим владу - щастя не бачили, вибрали інших - теж не посолодшало. Кого ж вибрати тепер? Сумнівів - мільйон, але так хочеться повірити, що от у цих нарешті все вийде... Майже 20 відсотків, таким чином, сподіваються на те, що “все” вийде у Тимошенко, інші 30 відсотків - що у Януковича. Сподіватися й вірити можна. А от упевненими бути не дуже виходить.

Непомітна втрата...

Ми опинилися в замкненому колі “вибір-влада-розчарування”. Давайте поміркуємо. Ми вибираємо владу: це ніби призначаємо “старшого”, якого всі кілька років повинні слухатися. А коли “старший” нахабніє, зробити з ним нічого не можна. Вірніше, теоретично можна, ми ж не на острові собі ватажка вибираємо. У нас же держава є, в якій є закони, обмежуючі рамки, що визначають правила гри для всіх “старших”.

І тепер відповімо собі чесно на питання: чи є у нас ця держава? Чи не міфом вона стає? Країна як територія і влада як “ватажки” - от це в нас точно є. А держава з її нібито законами і правилами - у тумані розчиняється. Не працює. Іржавіє. Демонтується. Під заколисуючу казочку олігархічних партій, саме яким ця держава й не потрібна, заважає, а цікавою стає тільки в комплекті з можливістю змінювати все, аж до Конституції, за першої бізнес-необхідності.

Антидержавна діяльність під прикриттям

Олігархічними партіями називають ті, що купують владу, використовують владу для бізнесу своїх партійців, для інтересів меншості. Загалом протягом усього періоду незалежності влада в нас була олігархічною.

Підсумок - за майже двадцять років незалежності Україна так і не стала державою. Переважно й тому, що кожен керівник нашої країни проводив антидержавну діяльність.

У 1992 році Україна “за власною ініціативою”, добровільно відмовилася від статусу ядерної держави.

Шляхом приватизації держава передала промисловість у приватні руки, і кожен, хто закликав до здорового глузду й пропонував хоча би зупинитися і проаналізувати ситуацію, отримував ярлик комуніста і потрапляв до списку динозаврів із червоною зіркою.

Нещодавно був успішно здійснений ще один антиукраїнський проект - вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ), що захищає не інтереси України на міжнародному ринку, а інтереси імпортерів у нашій країні.

У 2004 році була проведена конституційна реформа, що потягла за собою знищення вертикалі влади. Однак зайняті поділом влади маріонеткові політики цього не зрозуміли, а українці не помітили.

Сьогодні на території України реалізується ще один антидержавний проект - нарощування боргів перед міжнародними фінансовими організаціями: валовий зовнішній борг України виріс до 100 млрд. доларів.

У результаті багатьох років розпаду держави сформувався кланово-олігархічний прошарок, якому й належить сьогодні влада в країні. Всі політичні партії, представлені в парламенті, є зацікавленими суб’єктами або, як мінімум, пасивними співучасниками процесу деградації держави. Наївно було би думати, що вони зможуть зупинити діяльність, в якій беруть участь.

Тому головна інтрига й головний шанс держави Україна - у тому, чи зможуть 10 відсотків державників переконати виборців у серйозності своїх намірів і одержати можливість зупинити тотальну деградацію.