З любов’ю до життя

Як будь-який митець, Олег намагається показати глядачу щось таке, чого у побуті людина не може розгледіти. Уявіть собі: літо, сонечко, чудові краєвиди, а ви, мандруючи лісовою стежкою, топчете красу ногами. Хто з нас замислюється, що під нашими підошвами вирує цілком активне життя різноманітних комашок. Саме непомітне нашому оку життя жучків-павучків, а також місцевої флори і фауни фіксує своїм фотооб’єктивом Олег Жилін. У своїй першій персональній фотовиставці “З любов’ю до життя” автор показує красоту паралельного світу, який зрідка можна побачити лише в спеціальних телепередачах. Тому ми поставили Олегу кілька запитань.

- Ти певний час працював відеооператором на місцевому телебаченні, тому поняття про ракурс зйомки, фокус, освітлення для тебе не нові, але чому всі ці навички ти опустив “до рівня підлоги”? Невже комашки цікавіші за людей?

- Крім фото флори і фауни, які я представив на виставці, маю серію портретів, але матеріалу для окремої виставки ще недостатньо, а змішувати портрети людей із зображеннями природи я не захотів. Тому в цьому проекті вирішив представити глядачу лише фото краєвидів, рослин, комашок, тварин.

Фотосправою захопився ще в дитинстві, коли батько придбав мені перший фотоапарат “ФЕД”. Але любов до зйомки рослин та комах мені прищепив мій дідусь, який збирав трави та робив з них корисні чаї. Ще в дитинстві я вмів розрізняти трави, знав їхні латинські назви, навіть додатково ходив у бібліотеку, щоб більше дізнатися про рослини. Пізніше я закінчив факультет радіозв’язку Одеського інституту електротехніки, за фахом - радіо та телебачення. Після закінчення працював відеооператором на рівненському телебаченні, де поєднував приємне з корисним.

- Скільки часу пішло на цей творчий проект?

- У 2006 році придбав цифрову фотокамеру та повернувся до теми макрозйомки. Ця техніка вимагає потужної оптики, яка якісно, до дрібних деталей, збільшує маленькі предмети, на кшталт голови комахи або тичинки квітки. Довелося сконструювати власний макрооб’єктив, використовуючи лінзи від старих радянських фотоапаратів і навіть підзорної труби. Справа у тім, що аналогічні фірмові об’єктиви коштують дуже дорого, тому став винахідником. Взагалі фантазія інколи виручає. Скажімо, фотокамеру я ношу з собою постійно, але коли не вистачає під рукою штатива, знаходжу різні нестандартні точки опо-ри. Якось пізно ввечері знімав міст над Устею і замість штатива використав кам’яний шар, який є частиною самого мосту.

Увесь вільний час я намагаюся використовувати для фотозйомки, тому багато сюжетів зроблені у місцях відпочинку - в рідному селі Тучин, на дачі, у Київському та Одеському зоопарках. Кожну вільну хвилину готовий до зйомки, тому ряд сюжетів упіймано під час обідньої перерви.

- Фотографічного матеріалу в тебе накопичилося багато, хто підштовхнув зробити персональну виставку?

- На першому етапі велику роль в відборі сюжетів та шліфуванні майстерності відіграла оцінка професіоналів, зокрема, дуже вдячний голові Рівненської Обласної Спілки фотохудожників Едуарду Хитрому. Ось приклад. Скажімо, я на городі з лопатою, поруч батьки, і раптом в мене в руках уже фотоапарат і годину на мене дивляться, як на ледацюгу, - мовляв, фотоапаратом мозоля не натреш. Але коли показуєш батькам, які сюжети зробив, гнів змінюється на милість, і ти вже кращий фотомитець в радіусі найближчих городів та луків. Висока оцінка твоєї творчості родичами та друзями - річ приємна, але дещо замилює око. Інша справа - показати роботи професіоналу. Ось тут і починається справжня робота над собою. У такому процесі з десятків знімків, які подобаються саме тобі, відбираються один-два, і це є певною планкою на даному етапі. Саме Хитрий порадив мені розвивати тему макрозйомки, вже пізніше критиків значно додалося, тому що я став членом рівненського фотоклубу “Час”. Така творча фотолабораторія змусила виставити свої доробки на суд глядача. А взагалі моє кредо - знімати якомога більше та використовувати в творчості не тільки фотоапарат та фотошоп, але й власний інтелект, який і створює стиль автора та формує смаки глядача.