700 днів афери

Але роботу Юлії Тимошенко на посаді прем’єра не можна назвати неефективною. За неповні два роки їй вдалося взяти під контроль всі найважливіші фінансові потоки країни й всі прибуткові сфери економіки, перемкнути управління країною на ручний режим. Всі ці 700 днів Тимошенко збирала ресурси для переможного стрибка в президентське крісло, що має звільнити її від відповідальності за вчинене на посаді прем’єра.

Популізм як державна політика

Одне з найважливіших “досягнень” Тимошенко на посаді прем’єра - піднесення популізму до рангу державної політики. Її обіцянки лилися на голови майбутніх виборців рясним потоком. Молоді сім’ї досі чекають обіцяних в “Українському прориві” кредитів на 35 років під 2-4 відсотки річних, а бізнес так і не отримав зниження податкового тиску й скасування ПДВ.

Початок прем’єрства Тимошенко ознаменувався не менш красивою брехнею - обіцянкою виплатити знецінені вклади “Ощадбанку”. 2008 року гроші навіть почали роздавати, щоправда, не більше тисячі гривень в одні руки, але навіть ця “Юлина тисяча” дісталася лише половині вкладників.

Упродовж 700 днів Тимошенко вміло використовувала будь-яку ситуацію, аби пообіцяти щось майбутнім виборцям. Кожне професійне свято ставало приводом для обіцянок. До Дня шахтаря вона обіцяла підвищення зарплати шахтарям, до Дня металурга - металургам, до Дня вчителя - педагогам, до Дня медичних працівників - лікарям.

Ближче до виборів Тимошенко почала проводити масові агітаційні збори майбутніх виборців за рахунок бюджетних коштів. У травні цього року, наприклад, відбулася нарада прем’єр-міністра Юлії Тимошенко з головами сільських і селищних рад, на якій вона пообіцяла їм усіляку підтримку, підвищення зарплат і продовження термінів повноважень. А в серпні прем’єр зустрілася з вкладниками банку “Родовід” і запевнила в своїй турботі про долю їхніх заощаджень.

Фінансовий пилосос

Ще одним “досягненням” прем’єра Тимошенко за 700 днів стало винайдення “фінансового пилососа”, що витягує ресурси з країни. Їй потрібні були гроші для того, щоб залатати бюджетні дірки, зроблені її ж урядом, і отримати кошти на проведення своєї виборчої кампанії.

Першим кроком стало звільнення “не своїх” людей із ключових міністерських постів. Так були звільнені або пішли самі міністри фінансів, закордонних справ, транспорту й оборони. До речі, видатки на Збройні Сили цього року, за словами колишнього міністра оборони, скоротилися настільки, що армія не в змозі не тільки проводити навчання, а й годувати солдатів і платити за електроенергію. 2009 року розвиток Збройних Сил було профінансовано на 1,2 відсотка, а відновлення боєздатності та ремонт озброєнь - лише на 0,43 відсотка.

Було змінено й керівника Фонду державного майна, що дало Тимошенко змогу встановлювати правила приватизації, вигідні для “своїх” інвесторів. Так, за сприяння уряду група “Приват” серйозно підсилила свої позиції на ринку світлих нафтопродуктів і створила вертикально інтегровану нафтову компанію, встановивши контроль над державним підприємством “Укртранснафта”. Акції Кременчуцького НПЗ були придбані компанією, близькою до групи “Приват” на приватизаційному конкурсі, в якому брала участь тільки одна (!) ця компанія.

Ще одне джерело фінансування амбіцій прем’єра - корупційні схеми держзакупівель. Нещодавно опоненти звинуватили Юлію Тимошенко в тому, що вона незаконно, без аналізу ситуації в системі охорони здоров’я, без схвалення Верховної Ради і без проведення конкурсу хотіла під держгарантії залучити у трьох іноземних компаній кредит більше ніж 1 млрд. доларів для придбання медобладнання, транспорту, ліків, проектування ФАПів. При цьому Кабмін доручав забезпечити погашення кредиту за рахунок коштів, які будуть виділятися Мінздраву в 2010-му та наступних роках!

Фінансовий пилосос Тимошенко висмоктує ресурси з української економіки за допомогою запровадження системи авансової сплати податків і зборів, а також тотального недофінансування систем життєзабезпечення країни. Набагато менше, ніж потрібно, фінансувалися освіта, медицина, наука, заходи щодо запобігання надзвичайним ситуаціям, на 50 відсотків зменшено фінансову підтримку фермерів.

Із огляду на те, що економіка країни зовсім виснажилася і країна розпочала поточний бюджетний рік, уже втративши 25 відсотків свого ВВП, Тимошенко увімкнула друкарський верстат НБУ. На сьогодні надруковано вже 150 млрд гривень, 50 млрд з яких пішло на латання дірок бюджету.

Закласти країну

Оскільки грошей ставало дедалі менше, Тимошенко знайшла зовнішніх кредиторів в особі МВФ. На нині Україна позичила у Фонду вже 12 млрд доларів, а сукупний зовнішній борг України становить 100 млрд доларів, з яких 35 млрд - державний борг. По суті, Тимошенко заклала Україну за можливість фінансової та політичної підтримки з боку МВФ.

Хоча представники Фонду заперечують політичну підтримку Тимошенко, а сама прем’єр представляє співробітництво з МВФ як суто економічне, у це мало віриться. Інакше як тоді пояснити невластиву цій організації надмірну лояльність до невиконання Тимошенко умов кредитного договору? Щоправда, нещодавно МВФ призупинив видачу останнього траншу. Але це нічого не змінює, адже країна вже в борговому ярмі.

Із політичною підтримкою Тимошенко з-за кордону пов’язаний ще один економічний договір - газовий контракт із Росією. Згідно із ним Україна отримала значне підвищення ціни на газ, яке вбиває українську промисловість. Зате Росія завдяки цьому контракту отримала важелі впливу на Україну.

Поки існують негласні домовленості з Тимошенко, Росія крізь пальці дивиться на порушення Україною умов договору, наприклад, може “вибачити” мільярдні штрафи за недобір газу. Але в будь-який момент Росія (як і МВФ) може “натягнути віжки” і зажадати від України чого завгодно, наприклад, нашу газову трубу.

Занадто вже дорого обходяться Україні президентські амбіції Тимошенко.