Купається в чотирьох морях, а сумує за Корчиком

Перший термін перебування в Ізраїлі склав 10 місяців. Не по літах серйозна, землячка вирішила “налягти” на іврит, тому записалася на десятимісячні курси. І відразу відчула недоброзичливе ставлення аборигенів до алімів-переселенців. Із шести мільйонів мешканців країни п’ять мільйонів складають власне євреї, зате кожен п’ятий - виходець із колишнього СРСР. А ще є мусульмани, латиноамериканці, африканці. Алімів охоче беруть на роботу - іудеї низькооплачувану роботу виконувати не хочуть, воліють краще отримувати допомогу по безробіттю. А от прагнення переселенця знайти “своє” місце в тамтешньому суспільстві не вельми схвалюється. Треба добре постаратись, аби довести оточуючим, що чогось вартий.

Черговою сходинкою стало якраз працевлаштування. Цікава, якщо не сказати парадоксальна, ситуація на тамтешньому ринку праці. Шість десятиліть тому виникла держава Ізраїль, і всі ці роки вона воює з арабами за палестинські території. Тут через багаторічний конфлікт між іудеями та мусульманами потребують багато робочих рук. Але, з другого боку, не подумайте, що роботодавці з розпростертими руками зустрічають прибулих на постійне місце проживання. Треба набути певної кваліфікації, проявити лояльність, сумлінність, пройти конкурентний відбір. Тому (на перших порах) більшості прибулих “світить” тимчасова робота. От і Наталка Шевченко трохи попрацювала на кондитерській фабриці “Чиліб’є”, де перед святом Песах зажди збільшують випуск солодкої продукції, потім була офіціанткою в їдальні готелю “Ренесанс”. Робота подобалася, плата влаштовувала (отримувала за зміну 270 шекелів, тобто, близько 60 доларів). Але і тут не затрималася надовго, довелося перебиватися тимчасовими підробітками - влаштувалася на хлібозавод. Там були всі колишні радянці - грузини, білоруси, росіяни, узбеки та найбільше - українців. Ніби й гарно зустріли на підприємстві, однак невдовзі переконалася, що добровільно стала рабинею. Працювала біля машини, що ріже й упаковує хліб. Оплата - диференційована: за перші 8 годин - 100 відсотків тарифу, за 10 годин - 125, а за 11-12 годин - 150 відсотків. Нічна зміна оплачується за подвійним тарифом. Обідня перерва - 30 хвилин, що не оплачуються. Дозволялось додому взяти три хлібини. А тепер - про “мінуси”. Діяти потрібно швидко і вправно, бо машина ріже за хвилину 61 буханець, їх слід встигнути зловити і укласти в лотки. Біля машини зайняті двоє чоловік, відійти не можна ні на мить. Працювали 6 днів на тиждень, у суботу мали вихідний.

Придивилась дівчина до оточення: чорноробочими були переважно вчорашні радянські інтелігенти, зокрема, лікарі, вчителі, бібліотекарі, інженери. Більше чотирьох місяців наша землячка на підприємстві не витримала.

Добре, що стала на консульський облік, має право упродовж 10 років без візи їздити в Україну. Ото вже кілька разів скористалася цим правом. Привезла в Корець грудочку землі з Назарету. Власне, вона не схожа на землю, до якої ми звикли - коричнева, аж червонувата, більше нагадує товчену цеглу, розсипається. Але то земля з місць, де іудейська історія формувалась упродовж 35 століть, де кожен камінець - це духовна історія людства, де кожен клаптик території ди-хає спокоєм і не має спокою. А ще дві тисячі років тому в цих місцях ходив Син Божий, вони дихають теплом і Господнім благословенням. Місця, завдяки турботі Всевишнього, стали благодатними і у Віфлеємі, і в Єрусалимі, і у Віфанії: виколисують щедро виноградні грона, плоди апельсинів, лимонів, хурми, поять життєдайним соком полуниці.

Зустрічаючись із друзями на малій батьківщині, юнка із захопленням розповідає про побачене за п’ять років. Ізраїльтяни кажуть: “Хайфа працює, Єрусалим молиться, а Тель-Авів відпочиває”. Ото в Єрусалимі (його ще звуть святим містом, містом Миру, Золотим і Білим містом) зійшлись на невеликій території історії трьох віровчень: християнство (його символізує Храм Господній), іслам (являє мечеть Омара) та іудаїзм (уособлений загальновідомою Стіною Плачу). Незабутні враження залишаються від відвідування Свято-Троїцького храму, де побували президенти багатьох християнських країн, де виставлена знаменита плащаниця. Це тут раз у рік відбувається велике диво благодатного пасхального вогню, що спалахує в Капличці Храму Господнього від енергії сонця. Запалені від нього свічки, як і інші речі, що кладуть на плиту у Віфлеємському храмі, стають освяченими й помічними. А ще Голгофа: біля підніжжя, де стояв хрест, на якому розіп’яли Ісуса, побачите двотисячне заглиблення, до якого прагнуть доторкнутись усі православні віряни.

На Землі Обітованій є що подивитись, є чим подивуватись. Лише 3 відсотки населення зайнято в сільському господарстві, а країна - один із постачальників у Європу, Північну Америку, Азію цитрусових, солодкого перцю і троянд. Всі поля тут вкриті пластиковими трубками (крапельне зрошення), у рукотворних лісах і парках кожне дерево, кожна квітка живляться вологою, що сюди подається по штучних водогонах. Половину території країни займають пустелі, 330 днів у році безхмарні. Отже, проблема №1 - вода. Основні запаси її поступають із озера Кенерет і Мертвого моря. До речі, море - найсолоніше в світі (на літр води припадає 320 грамів солі та мінералів); бальнеологічні курорти на його узбережжі мають славу найкращих на землі. Спека у 35-37 градусів призводить до смертоносних випарів (над водою навіть птахи не літають), а в теплій лікувальній царині можна лежати, немов на матраці надувному, й читати книгу.

За якесь півстоліття ізраїльтяни набули звання експортерів високих наукових технологій (електроніка, комп’ютерна техніка), вийшли на передові світові позиції в паломництві й туризмі.

Із захопленням панна Наталія розповідає про Назарет, де побачите криницю зі свяченою водою. Сюди Марія і Йосип приходили по живильну вологу. За переказом, архангел Гавриїл представ перед Марією і повідомив їй велике накреслення, що ждало дружину столяра. Можна побувати біля замурованих воріт у Єрусалимі, через які, згідно з переказами, Христос входив до міста, як цар миру, на ослиці. Кажуть, що через них знову спаситель увійде після другого пришестя. Храм Благовіщення - місце паломництва жінок, які мріють пізнати радість материнства. І музей діаспори, і водоспад Ейн-Геді. Все вражає. Бо хіба забудеш величні торжества іудейського Великодня - Пасаха.

А ще колишня корчанка хотіла б побувати на конкурсі, де монахи вибирають… білу ослицю, що може придатись на друге пришестя Сина Божого на грішну землю (ніхто не відає цієї дати). Цікаво також поспілкуватись із мистецькою богемою (художники, модельєри, музиканти, ювеліри зі світовим іменем), яка “прописалась” у Яффі, найдавнішому порту країни, що згадується ще в Старому Заповіті, і “влився” в Тель-Авів. Ніби тут Ной побудував свій ковчег, а герой Персей врятував прекрасну Андромеду від морської потвори. Вулиці древнього міста носять імена знаків Зодіаку. Якщо побуваєте на “своїй”, загадаєте бажання, то воно обов’язково збудеться.

Маючи подвійне громадянство, панянка сподівається на вагомішу підтримку місцевої влади. Стала студенткою престижного Соломонового університету, вивчає історію країни. Чесно відслужила два роки в армії, кілька разів проходила перепідготовку в Збройних Силах. Удосконалює знання івриту. На врученому їй паспорті є багатообіцяючі слова: “Я пишаюсь тим, що є громадянином Ізраїлю”. Та не дуже будеш пишатись, коли немає постійної роботи (професію ніяку не здобула). Скажімо, прибиральницею у ресторані можна влаштуватись, але вимоги до якості прибирання і чистоти дуже високі. Так, у туалеті кожні 15 хвилин начальник зміни перевіряє санітарний стан і робить відповідний запис у журналі. І не раз “відкушують” добрий шмат від платні. Адаптуватися до таких умов життя, коли розумієш свою непевність у повсякденні, ой як нелегко. Щомісячна допомога (“корзина”) - всього 650 шекелів, а за квартиру треба викласти 450, одноразова послуга в консульстві обходиться у 825, аби отримати квиток для поїздки на батьківщину, треба мати 700 шекелів. Відчутно по гаманцю б’ють високі ціни за побутові послуги. Добре, що мама в критичні моменти дещо підсобляє. Отак дівчина й долає труднощі.

Купається Наталка в чотирьох морях: Середземному, Галілейському, Червоному та Мертвому. Та дала зрозуміти кинута нею фраза, що сумує за тихоплинним Корчиком, серцем лине до отчого дому. В останньому листі до батька повідомляє про багатий сезон фруктів, а ще про те, що з України чимало емігрантів прибуло на Землю Обітовану, та з 1,5 тисячі прибувших майже 10 відсотків хоче повернутися додому.

А що ж наша героїня? Володіючи чотирма мовами, маючи певну підтримку від матері, настирливість і мету, сподівається знайти “власне” місце в благословенній (та не для всіх) заморській стороні.