Болючі наслідки афганської війни...

На перший погляд - звичайна людина. Хоча - чи може бути звичайною людина, що два роки поклала на те, щоб міни не забрали чиєсь життя. Але Петро Шевчик дуже відрізняється з-поміж когорти простих людей. Його життя тісно пов’язане з Афганістаном, і коли він починає пригадувати ті події, якось не хочеться ставити зайві питання чи переривати.

Народився пан Петро у 1966 році у селі Вороскомле Камінь-Каширського району Волинської області, у багатодітній родині. В 11 років помер батько, мати виховувала самотужки шістьох дітей. Після навчання у школі поступив до районного ПТУ, де у 1984 році здобув фах тракториста. Того ж року пішов служити до лав радянської армії. У 1985 році молодого 18-річного солдата направили до найгарячішої точки Афганістану - Кандагар. Служив у інженерно-саперній роті. Протягом майже двох років розмінував більше трьохсот мін...

Часто згадують ветерани Афганістану ті жахливі часи. Кожен має свої відзнаки. Як і Петро Каністратович, що є сапером-відмінником першого класу, має орден за розмінування та за відвагу...

Зараз для пана Петра залишається одне - гортаючи альбом із пожовклими фотографіями, згадувати своїх товаришів. Деякі з них повернулися, але інвалідами, а решту - переправили на Батьківщину у холодних домовинах...

Бойовим побратимом Петро Шевчик називає Сергія Зінича. Вони зараз нерозлучні друзі. Там, у небезпечному Кандагарі, війна відібрала у танкіста Сергія Богом даний дар бачити цей світ. Петра Шевчика, який пройшов ту війну сапером, вона теж відзначила своєю міткою: осколки й досьогодні міцно сидять в його ногах...

Через рік і вісім місяців Петро Шевчик повернувся до рідного села - інвалідом третьої групи. Пропрацював два роки трактористом у рідних Вороскомлах. У 1987 році їде до Рівного і поступає до Національного університету водного господарства та природокористування на механіка. У місті залишився й надалі. Держава надала йому квартиру, де мешкає й досі. Особисте життя на той час склалося – одружився, народилася донечка Оленка. Проте вісім років тому дружина покинула його... За словами пана Петра, він і досі не знає, чому. Проте його самотнє життя розраджує рідна донечка із чоловіком, які живуть із ним. По квартирі бігає маленька онучка Анечка...

...Пережита афганська війна – невід’ємна частина нашого минулого. І тільки ми можемо розповісти нинішньому поколінню про загиблих і тих, що залишилися живими. Пам’ять - це поспішно споруджені обеліски загиблим водіям, саперам, трубопровідникам, в званні від рядового до полковника по всіх дорогах Афганістану.

Здавалося б, що життя не таке вже й погане, адже є люблячі люди, і вони - поруч. Проте афганські поранення далися взнаки. Наразі Петро Каністратович потребує термінової операції. Але зрозуміло, що людині на пенсії важко назбирати на операцію 50 тисяч гривень. Тож пан Петро звертається до всіх небайдужих людей, які мають змогу та бажання допомогти йому. Його діагноз: правобічний коксартроз третьої стадії, асептичний некроз голівки правої стегнової кістки, больовий синдром. Артрогенна комбінована контрактура правого кульшового суглоба. Хворіє протягом п’яти років. Лікувався амбулаторно, поступив на лікування та обстеження до операції, йому рекомендовано ендопротезування.

Петро Шевчик потребує нашої з вами допомоги.

Номер і реквізити благодійного рахунку, на який можна переказати гроші на лікування:

“ПриватБанк”

8888 філія 01

Р/Р 2428016174