Ой! Чий то Президент стоїть?

Кандидатів багато. Проте читати писанину екзотичних маргіналів - то на любителя. Цінніше ознайомитися з обіцянками правдивих важковаговиків президентських перегонів. Ці справді можуть допастися до влади, а потім спробувати-таки або виконати свої обіцянки, або, що ймовірніше, ненав’язливо про них забути. Так дуже барвисту програму написали політтехнологи вельмишановного Віктора Януковича.

Усіх заженемо в ополонку і… охрестимо

Програму можна читати в якому завгодно керунку. Навіть і без керунку - як славнозвісну “Гру в класики” Кортасара. Можемо навіть спробувати уявити, що станеться, якщо Янукович стане президентом України. Але запропонуємо почати, так би мовити, з кінця: звернімо увагу на речі, жодним чином не виписані в програмі кандидата.

Так от, хоча про це в програмі Віктора Федоровича немає жодного слова, абсолютно очевидно: він не збирається визнавати УПА воюючою стороною. Але це ще півбіди. Справжня ж біда в тому, що Янукович щиро вважає вояків УПА злочинцями. Навіть якщо переслідувань з боку нової влади не буде (скоріше за все, не буде), то точно виникне серйозна суспільна напруженість. Коли суспільству чітко дадуть зрозуміти: “не визнаємо”. Когось це порадує. Когось - ні. Що матимемо? Так, нове протистояння серед українців.

Так само логічно виглядатиме й прохолодне ставлення до “неканонічних” конфесій. Віктор Янукович завжди завзято, хоч і кострубато, декларував побожність. І велику прихильність до Української православної церкви Московського Патріархату. Так, скажімо, мусульманські чи іудейські громади цей імовірний президент не займатиме. Але дуже важко повірити у виважений державний діалог з вірними Київського Патріархату. Про Українську греко-католицьку церкву навіть не йдеться, бо це абсолютно чуже й незрозуміле для Фьодоровича релігійне утворення.

Зробимо державною мовою кашубську - ото світ здивується

Тепер звернімося до речей, що подані в програмі дещо побіжно. “Я - послідовний прихильник цивілізованого вирішення цього (мовного - ред.) питання, здійснення державної політики, яка адекватно реагує на мовні потреби суспільства, відповідає загальновизнаним нормам міжнародного права, Європейській хартії регіональних мов або мов меншин”, - заявляє Янукович. Воно би й нічого, але цей пасаж написано одразу за жирно виділеним: “Виступаю за надання російській мові статусу другої державної”.

Якимось дивним чином жодним словом не згадано греків, які живуть у рідному для кандидата Донбасі, галицьких поляків або закарпатських угорців. Не кажучи вже про кримських татар чи гагаузів. Простежується лише паралель “Європейська хартія - державна російська”. Іншими словами, ми “виважено” пропонуємо угорцям і татарам заговорити державною російською, аби вони не вважали себе обділеними.

Про Європейську ж хартію регіональних мов годі й говорити. Янукович її не читав, бо знав би: якщо чітко слідувати настановам хартії, російська не має жодних підстав, аби претендувати на роль державної. Щоправда, це мало б бути темою окремої великої статті. За браком місця лише нагадаємо нашим читачам, що двомовність вже мало не розколола декілька дуже благополучних країн - ті ж Канаду й Бельгію. Етнічні та релігійні чвари стали причиною пролиття крові в Косово й Абхазії. А на побутовому рівні… Швейцарія тримається купи, але просто сходити до лікаря, перебуваючи в “чужому” кантоні цієї найвільнішої країни, буває складно - лікар щиро й невимушено може вас не зрозуміти.

Розбагатіємо й розплодимося

Найбарвистіше ж і найкарнавальніше те, що пан Янукович прямо й відносно докладно виписав у своїй програмі. Ну, про входження через десять років України до числа найрозвиненіших країн світу або про демографічний вибух - годі й серйозно говорити. Щоправда, тут усе просто. Якщо країна не ввійде в обіцяну G20, можна сказати: мовляв, не дали працювати. Якщо не розплодилися, як обіцяв Янукович до 50 мільйонів - не захотіли… перепрошуємо.

Окремо слід підкреслити, що лідер регіоналів міряє все десятком років, тобто, щиро переконаний: його оберуть на два терміни.

Але це лірика. Найбільше уваги приділено соціальним обіцянкам. Мільйон соціальних квартир (це котрі роздаються практично безкоштовно). Фінансування охорони здоров’я. Радикальне збільшення бюджетних місць у вищій школі. Зниження податків, підвищення пенсій і т.ін. Годі й нагадувати на всю ту колотнечу, яку ПР зчинила навколо підвищення мінімальних зарплат у розпал кризи.

Головне запитання: де візьмуть гроші? Тут є два варіанти. Перший, простий: отримавши владу, потихеньку забути про свої обіцянки. Але цей вихід ризикований - величезна частина українців і так, м’яко кажучи, недолюблює Віктора Федоровича, і, не виконавши обіцянок, можна лишитися геть без прихильників. Варіант другий, ще простіший - увімкнути станок.

Щоправда, регіонали знають й інший спосіб добування грошей. Як нам розповів керівник однієї поважної державної установи, прем’єрство Віктора Федоровича він згадує, як страшний сон. “Я одержував державні замовлення на проведення дуже складних робіт. Так от, стовідсоткове держфінансування було гарантоване тільки тоді, коли чиновники діставали відкат, - розповідає керівник. - Ми мусили проводити напівзаконні оборудки з “мертвими душами”, закривати додаткові акти, аби одержати готівку й віднести її “нагору”.

Відкат складав 15-20 відсотків. Тепер ходять чутки про всі 40 відсотків. “Я ніколи аж так не любив Тимошенко, - ділиться наш співрозмовник, - але її люди такого здирства собі не дозволяли. І тепер очевидно, що голосувати доведеться тільки за неї, бо прийдуть “януковичі” і я змушений буду платити - власними руками валити цілу галузь”.

Віктор Федорович, у свою чергу, обіцяє, що Україна посяде гідне місце у світі. Цікаво, чи є в Книзі рекордів Гіннеса розділ про перемогу в категорії “порожні обіцянки”?