Спадщина князів Чарторийських

Ще кілька років тому моя однокурсниця розповіла мені про залишки замку у Клевані, що недалеко від Рівного. “Всього одна зупинка приміською електричкою, а скільки емоцій!” - запевняла подружка. Отже, нехитрі речі зібрані, і - в дорогу.

Релігійні споруди: костел та церква

Невеличке селище зустріло нас сонячною погодою. Вітер кружляв опалим листям, а повітря вже було зимним. Щось наплутавши з маршрутами, спочатку ми потрапили до Благовіщенського костелу початку 17 століття (чесно кажучи, ми ані дати забудови, ані повної назви споруди не знали, просто попередньо вичитали у невеличкому довіднику Рівненської області).

Ну, так от, це було навіть добре, що ми побачили костел. Спочатку перед нами постала дзвіниця. Чи, правильніше сказати, залишки від неї. Велика споруда зсередини, на жаль, виявилася абсолютно порожньою. Можна лише здогадуватися, що раніше там був хід на другий поверх і дзвони. Свідками минулих подій залишилися кілька дерев’яних дощок перекриття другого поверху та ікони на стіні тих таки східців. І не покличуть вже дзвони клеванців на літургію, не проголосять народження нового мешканця чи нової сім’ї, не проведуть в останню путь…

Оскільки ми були біля костелу вже пообідньої недільної пори, то вхідна брама була зачинена. Що робити? Неподалік дзвіниці є пагорб, хто виявився сміливішим - поліз, і не пошкодував - звідти відкривався просто захоплюючий вид на релігійну споруду. До слова, костел є усипальницею князів Чарторийських, можна стверджувати, засновників Клеваня, оскільки саме за часів їхнього правління вперше згадується дане поселення.

Помітно було, що костел зовні потроху реставрується. І якщо від того він втратить якусь свою таємничість та манливість, то, будемо сподіватися, що хоча б зазнає кращої долі, ніж його дзвіниця. Шкода, що нам не вдалося потрапити всередину, поспілкуватися з його прихожанами, та наступного разу ми обов’язково це зробимо. Тим більше, кажуть, що прихожани костелу мають дуже смачний мед. Як же не скуштувати?!

Далі наш шлях проліг у бік Церкви Різдва Христового кінця 18 століття та її дзвіниці початку 19 століття. Нам дуже сподобалася церква своєю монументальністю та кольором. Доволі незвичного ніжно-голубого окрасу релігійні будівлі навівали спокій та затишок. Щось схоже я бачила в Євпаторії, там Церква Святого Миколая була такого самого кольору.

Замок 15 століття

За кілька метрів від клеванської церкви на височенному пагорбі ми врешті-решт побачили те, задля чого приїхали. Замок... І в уяві одразу постають принци та принцеси, різноманітні романтичні історії. І якщо біля підніжжя Клеванського замку, споглядаючи його башту і просто неймовірної краси міст, ще можна фантазувати, то сама територія, на жаль, не така романтична, але про все - по черзі.

Замок у 15 столітті збудував князь Чарторийський. Він розташований на місці давньоукраїнського городища над річкою Стублою і, що цікаво, є найдавнішим в регіоні. Тривалий час замок був захисною спорудою, потім виконував роль релігійних та адміністративних будівель.

Та це було колись, а нині це доволі обшарпані залишки фортифікаційних споруд. Я не сильна в архітектурі, але, на мій погляд, внутрішній дворик замку нагадує територію славнозвісного Золочівського замку, що знаходиться у Львівській області. Я б навіть сказала, приблизна його копія, хоча Золочівський замок і датується серединою 17 століття. Але якщо золочівці з павільйона зробили фактично витвір мистецтва - Китайський павільйон, то у Клевані аналогічний павільйон просто руйнується на очах. Мабуть, недалеко той час, коли будівля завалиться остаточно.

Те саме стосовно і в’їзної брами, і вежі, й самого палацу. Як вже було сказано вище, за радянської влади колишній палац використовували під адміністративну будівлю. Був проведений ремонт. Та з часом будівля втратила свою актуальність, і замок почав позбуватися зайвих компонентів: облетіла керамічна плитка, протрухлявіла та завалилася у підвали дерев’яна підлога...

Мені пощастило знайти кімнату, де підлога вціліла, і я навшпиньки підкралася до вікна. Що за краса відкрилася моїм очам! Я такого в житті не бачила. Оскільки замок знаходиться на височенному пагорбі, то з вікна відкривалася приголомшлива панорама самого Клеваня. І, здавалося б, нічого особливого: хати та городи. Але та височина, з якої ти спостерігаєш за усім... Таке враження, що за спиною виросли крила, і ти летиш...

Та друзі своїми окликами приземляють, кличучи вийти до них. До слова, більше ніхто не наважився зайти в колишній палац, та й в будь-яку іншу споруду замку. Настільки все здалося ненадійним та хитким.

Однак, окрім нас, на території замку прогулювалася молодь. Внутрішній дворик сам по собі доволі затишний та зручний, такий собі надійний прихисток від постійних вітрів. То чому ж не прогулятися тут?!.

Наша подорож закінчена - ми повертаємося у Рівне. У кожного буде своя згадка про поїздку. Враження найкращі, але з якимось нашаруванням світлого суму. Дуже шкода, що така споруда нікому не потрібна, ніхто нею не опікується. Шкода, що не було екскурсовода, який би розповів про історію замку, про романтичні історії, які тут колись відбувалися, про привиди, врешті-решт. Соромно, що про замок майже ніхто з рівнян не знає, а ми ж так прагнемо розвинути зелений туризм. Шкода, - що тут ще скажеш...